uk
Free
Read

Тіні забутих предків

Impression
Add to shelf
Already read
63 printed pages
Безкоштовно

ImpressionsAll

Artem Bakunovets
Artem Bakunovetsshared an impression2 months ago
💧Soppy

wasluva2015
wasluva2015shared an impression10 months ago
👍
💧Soppy

🎯Worthwhile

QuotesAll

дівка...
Тоді йому заздрісне стало.
-- А я вже вмію грати в денцівку.
-- Наш Федір зробив си таку файну флояру... та й як зайграє...
Іван надувся.
-- Я вже щезника бачив.
Вона неймовірно подивилась на нього.
-- А наш о ж ти б'єш си?
-- А ти нашо коло воза стояла?
Вона подумала трохи, не знаючи, що одповісти, і почала шукать щось за пазухою.
Витягла врешті довгий цукерок.
-- Ади!
Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато.
Іван був дев'ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків.
Бурак -- борщ. Бурак -- борщ. Бурак -- борщ... -- кректала Марічка...
-- Бураки-ки-ки! Бураки-ки-ки! Бураки-ки-ки! -- верещали обоє, заплющивши очі, аж жаби здивовано мовкли.
щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру. "Нема моїх кіз... Нема моїх кіз..." -- розливалась жалем флояра. Та ось ріжки піднялись вгору, щоки надулись і розплющились очі. "Є мої кози... Є мої кози..." -- заскакали радісно згуки, і Іван з жахом побачив, як, виткнувшись з-за галузок, затрясли головами бородаті цапи.
4
що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт…
Чорні гори залляли долини, як велетенська отара. Вони вікують у такій тиші, що чують навіть дихання худоби. А над ними розстелилося небо, ся полонина небесна, де випасаються зорі, як білі овечки. Чи ще щось є в світі, опріч сих двох полонин? Одна послалась долом, друга горою, а між ними, як дрібна цятка, чорніє пастух.
А може, нема нічого. Може, ніч затопила вже гори, може. зсунулись гори, роздушили усе живуще і лиш одно Іванове серце глухо калата під кептарем у безконечних мертвих просторах? Самота, як біль зубів, почина ссать йому серце. Щось велике, вороже душить його, ся затверділа тиша, байдужний спокій, сей сон небуття.
Іван був дев'ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Двадцятою і останньою була Анничка.
Тепер Іван був уже легінь, струн­кий і міцний, як смерічка, мас­тив ку­чері мас­лом, но­сив ши­ро­кий че­рес і пиш­ну кре­са­ню.
Ізгадай мні, мій миленький, Два рази на днину, А я тебе ізгадаю Сім раз на годину
Звідси дивився на гори, близькі й далекі верхи, що голубіли на небі, на смерекові чорні ліси з їх синім диханням, на ясну зелень царинок, що, мов дзеркала, блищали в рамах дерев. Під ним, в долині, кипів холодний Черемош. По далеких горбах дрімали на сонці самотні оселі. Було так тихо і сумно, чорні смереки безперестанку спускали сум свій в Черемош,

On the bookshelvesAll

Karolina Yakymenko

ЗНО 2017

Mariana Ko

Українська класика

Yana Salgan

Українська класична література

Alona Shkrum

Українські книжки

Related booksAll

Михайло Коцюбинський

INTERMEZZO

Михайло Коцюбинський

Цвіт яблуні

Михайло Коцюбинський

Харитя

Михайло Коцюбинський

Сон

Михайло Коцюбинський

Ціпов

Михайло Коцюбинський
Ялинка

Михайло Коцюбинський

Ялинка

Михайло Коцюбинський

Хо

On the bookshelvesAll

ЗНО 2017

Українська класика

Українська класична література

Don’t give a book.
Give a library.
fb2epubzip
Drag & drop your files (not more than 5 at once)