uk
Free
Read

INTERMEZZO

Intermezzo — психологічна новела Михайла Коцюбинського, написана в 1908. Новела розповідає про духовне одужання втомленого митця при зустрічі з природою.
Слово intermezzo означало в італійському театрі коротку музичну п'єсу, яку виконували в перерві між діями драматичної п'єси. Для ліричного героя новели Коцюбинського така музична перерва – відпочинок серед полів, музика вітру й сонця.
Новела автобіографічна. Влітку 1908 Коцюбинський поїхав відпочивати в село Кононівку на Полтавщині. Новела присвячена кононівським полям.
«Intermezzo» написане після подій Російської революції 1905 — 1907. Невдача революції важко вплинула на мораль її активних учасників. Ліричний герой новели — такий стомлений і надломлений інтелектуал-митець, якого песимізм вигнав із міста в українське село. Там починається його одужання і переломним моментом у цьому є зустріч із селянином-трудівником, справедливе обурення й гнів якого пробуджує нове бажання до творчості й боротьби.
Роздуми ліричного героя в основному зосереджені навколо теми місця митця в суспільстві.
more
Impression
Add to shelf
Already read
15 printed pages
Безкоштовно

QuotesAll

Трепов! Оверко! Пава! Чотири
з огидою слухав ревучi потоки людського життя, що мчали назустрiч, як дикi конi, з усiх городських вулиць
Лишилось тiльки ще спакуватись… Се було одно з тих незчисленних "треба", якi мене так утомили i не давали спати. Дарма, чи те "треба" мале, чи велике, - вагу те має, що кожен раз воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною уже керує. Фактично стаєш невiльником сього многоголового звiра. Хоч на час увiльнитись вiд нього, забути, спочити. Я утомився.
Бо життя безупинно i невблаганно iде на мене, як хвиля на берег. Не тiльки власне, а i чуже. А врештi - хiба я знаю, де кiнчається власне життя, а чуже починається? Я чую, як чуже iснування входить в моє, мов повiтря крiзь вiкна i дверi, як води притокiв у рiчку. Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути, самотнiм. Признаюсь - заздрю планетам: вони мають свої орбiти, i нiщо не стає їм на їхнiй дорозi. Тодi як на своїй я скрiзь i завжди стрiчаю людину.
А люди йдуть. За одним другий i третiй, i так без кiнця. Вороги й друзi, близькi й стороннi - i всi кричать у мої вуха криком свого життя або своєї смертi, i всi лишають на душi моїй слiди своїх пiдошов. Затулю вуха, замкну свою душу i буду кричати: тут вхiд не вiльний!
…Розплющую очi i раптом бачу у вiкнах глибоке небо i вiти берези. Кує зозуля. Б'є молоточком у кришталевий великий дзвiн - ку-ку! ку-ку! - i сiє тишу по травах. Уявляється раптом зелений двiр - вiн вже поглинув мою кiмнату, - я зскакую з лiжка i гукаю в вiкно до зозулi: "Ку-ку… ку-ку… Добридень!.."
Се було одно з тих незчисленних "треба", якi мене так утомили i не давали спати. Дарма, чи те "треба" мале, чи велике, - вагу те має, що кожен раз воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною уже керує. Фактично стаєш невiльником сього многоголового звiра. Хоч на час увiльнитись вiд нього, забути, спочити. Я утомився.
Затулю вуха, замкну свою душу i буду кричати: тут вхiд не вiльний!
А я все йду, самотнiй на землi, як сонце на небi, i так менi добре, що не паде мiж нами тiнь когось третього. Прибiй колосистого моря йде через мене кудись у безвiсть.
Так, ти стаєш менi на дорозi i уважаєш, що маєш на мене право. Ти скрiзь. Се ти одягла землю в камiнь й залiзо, се ти через вiкна будинкiв - тисячi чорних ротiв - вiчно дихаєш смородом. Ти бичуєш святу тишу землi скреготом фабрик, громом колiс, брудниш повiтря пилом та димом, ревеш вiд болю, з радостi, злостi. Як звiрина. Скрiзь я стрiчаю твiй погляд; твої очi, цiкавi, жаднi, влазять у мене, i сама ти, в твоїй розмаїтостi кольорiв й форм, застрягаєш в моїй зiницi. Я не можу розминутись з тобою…

Related booksAll

Михайло Коцюбинський

Тіні забутих предків

Михайло Коцюбинський

Цвіт яблуні

Михайло Коцюбинський

Харитя

Михайло Коцюбинський

Сон

Михайло Коцюбинський

Ціпов

Михайло Коцюбинський
Ялинка

Михайло Коцюбинський

Ялинка

Михайло Коцюбинський

Хо

Don’t give a book.
Give a library.
fb2epubzip
Drag & drop your files (not more than 5 at once)