Let my people go

Ми енергетично — не відокремились: не зімкнулось = не заквакало своє незалежне болітце, котре відтак можна було б — дренажувати, висушувати, розводити на ньому латаття чи болотяні орхідеї — «любе», але результат докладених зусиль — давався б відчути.

перше в житті почути українську пісню за межами України — мабуть, так почувається багатолітній в'язень одиночки, вийшовши на волю і вгледівши, що незнайомі йому всміхаються, — світ визнає його існування…)

Взагалі-то, за всіма історичними аналогіями, слід тепер сподіватися до кінця десятиліття великого літературного вибуху — як грому після блискавки… Словом, це Вам «літературна інтрига» не на один рік — і, гадаю, навіть не на одне десятиліття.

Такого надпотужного вибуху “революційної творчості мас” не знало жодне з нині сущих в Україні поколінь — від жартів, анекдотів, стихійно самозароджуваних гасел до майданних плакатів, геппенінгів, дадзибао — ціла окрема субкультура!

Якнайкраще — якщо тільки приведені нею в рух творчі сили народу не підуть у пісок, а продовжуватимуть далі працювати на демократичне реформування країни! Адже наразі між народом і новою владою сильного «зворотнього зв'язку» ще нема: ні реальних політичних партій, ні «четвертої влади»

А від Майдану найсильніше враження -люди: мільйон облич, і серед них жодного негарного!

На глибинному рівні — цивілізаційний розрив між народом і владою: упродовж 13 років український народ еволюціонував (з'явився середній клас, зачатки

Люди тому й вийшли на вулиці, що перемогу вкрали не в Ющенка, а в них, у всіх нас, це нас одурили

сама ідея ініціативи, похідної від них, а не спущеної «згори», залишається для них цілковито інопланетянською.

І довідатися, приміром, що в найбільш «східному» й майже всуціль російськомовному Харкові (75% за Януковича, згідно з офіційними даними!) зібрався стотисячний мітинг на підтримку Ющенка, після чого Харківська міська рада визнала вибори сфальсифікованими, а Ющенка президентом.