uk
Unavailable
this book isn’t available at the moment
Want to read

Записки українського самашедшого

Роман написано від імені 35-річного комп’ютерного програміста, який на тлі особистої драми прискіпливо, глибоко й болісно сканує усі вивихи нашого глобалізованого часу. У світі надмірної (дез)інформації і тотального відчуження він — заручник світових абсурдів — прагне подолати комунікативну прірву між чоловіком і жінкою, між родиною і професією, між Україною і світом.

За жанровою стилістикою «Записки українського самашедшого» — насичений мікс художньої літератури, внутрішніх щоденників, сучасного літописання і публіцистики. Це перший опублікований прозовий роман видатної української поетеси.
more
Impression
Add to shelf
Already read
409 printed pages

ImpressionsAll

Andrey Kalita
Andrey Kalitashared an impressionlast month
💤Borrrriiinnng!

чесно кажучи не дочитав! може на даний момент ця книжка вже не актуальна, чи ще не актуальна. Наче архів сайту новин "корреспондент" :-(

QuotesAll

Такими очима можна заряджати пістолет.
І я подумав — от якби й у нас не говорили, а пересвистувались. Бо стільки вже наговорено, до цілковитої втрати смислу. Та ще й якоюсь мовою недолюдською, сурогатом української і російської, мішанкою, плебейським сленґом, спадком рабського духу і недолугих понять, від чого на обличчі суспільства лежить знак дебілізму, — а при чому ж тут я? Якби такою мовою спілкувалися люмпени чи бомжі, а то ж по всій вертикалі, починаючи з президента.
Абияк жили мої батьки, і батьки моїх батьків, і всі гарні порядні люди у цій частині світу завжди мусили жити абияк, задурені черговою владою, черговим режимом. Набридло. Абияк жити я більше не хочу.
Бо стільки вже наговорено, до цілковитої втрати смислу. Та ще й якоюсь мовою недолюдською, сурогатом української і російської, мішанкою, плебейським сленґом, спадком рабського духу і недолугих понять, від чого на обличчі суспільства лежить знак дебілізму, — а при чому ж тут я?
Це посліднє діло, коли мужчина нічого не може вдіяти, у нас всі мужчини нічого не можуть вдіяти, я боюся, що моя дружина стане феміністкою і пошле мене на фіґ.
Почалося це з того, що я раптом захотів на Канари. Не тому, що курорт, океан, екзотика. А тому, що вичитав у одному журналі, що там десь високо в горах, у вічнозелених нетрях є плем’я, яке не говорить між собою, а пересвистується. І я подумав — от якби й у нас не говорили, а пересвистувались. Бо стільки вже наговорено, до цілковитої втрати смислу. Та ще й якоюсь мовою недолюдською, сурогатом української і російської, мішанкою, плебейським сленґом, спадком рабського духу і недолугих понять, від чого на обличчі суспільства лежить знак дебілізму, — а при чому ж тут я?
У неділю повів малого в Лавру. Сніг, сіре небо, золоті бані храмів. Красиво. Розповідав йому трохи з історії, трохи з легенд. А якась бабця, підпираючись костуром, все кружляла навколо нас, як підбита ворона. Я думав, може, вона просить, як це буває при храмах, а вона одскочила до групки таких, як сама, і, показуючи на нас костуром, каркнула: — Разговарюють по-украінскі! А здєсь же нізя! Здесь же святая православная Лавра!
Як я поясню це малому? Це ж не кожний дорослий зрозуміє — чому українська мова протипоказана святій православній Лаврі? Та й не тільки українська, і не тільки мова. Це ж ті самі кликуші, що робили хресний хід проти приїзду Папи Римського. Ті, що проти всіх і проти всього, що не є в їхньому розумінні російським, а тому небезпремінно святим. Це ж навіть і не вони — самі б вони не додумались, — це їхні дрімучі душі акумулювали в собі хронічні вже у віках заряди ксенофобії.
Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер.
Почалося це з того, що я раптом захотів на Канари. Не тому, що курорт, океан, екзотика. А тому, що вичитав у одному журналі, що там десь високо в горах, у вічнозелених нетрях є плем’я, яке не говорить між собою, а пересвистується. І я подумав — от якби й у нас не говорили, а пересвистувались. Бо стільки вже наговорено, до цілковитої втрати смислу. Та ще й якоюсь мовою недолюдською, сурогатом української і російської, мішанкою, плебейським сленґом, спадком рабського духу і недолугих понять, від чого на обличчі суспільства лежить знак дебілізму, — а при чому ж тут я? Якби такою мовою спілкувалися люмпени чи бомжі, а то ж по всій вертикалі, починаючи з президента. А він же гарант Конституції, то що ж він мені гарантує? Краще б уже пересвистувались у тому його кабінеті, то не було б і «касетного скандалу», а був би художній свист.
Судів більше, ніж честі і гідності
Куди я дивилася, коли виходила за тебе заміж?! Вона забула, невже вона забула? Вона ж не виходила за мене заміж. Ми одружилися, ми побралися, ми обрали одне одного. Для того, щоб оце тепер загубити?!
Коли починається смерть культури, настає культура смерті.
Майбутнє щодня стає минулим.
Жіночий імператив завше один: ти винен і ти повинен.
Недарма ж Фур’є вважав, що в жінок сильніше розвинута інтуїція, а в мужчин — розум. Через те жінка швидше здогадується, а чоловік глибше аналізує.
Проблеми ж — як божевілля. Буйних ще можна вилікувати, а тихопомішані — то вже навік.
Політика, строго з грецької, це мистецтво керувати
Але ж якщо мова — це Дім Буття, то чого ж ви мене виживаєте з мого власного дому?! Це бандитизм. Це імперський вірус. Це гарячка Ебола. У мене вже кров проступає з вух, коли я чую, як ображають мій народ.
Ліна Костенко Записки українського самашедшого
Огидна річ — наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.

On the bookshelvesAll

Mariana Ko

Українське

Julia Antokhina

Хочу прочитать

Dedushka

українською

Alona Shkrum

Українські книжки

Related booksAll

Related booksAll

Ліна Костенко
ДУМА ПРО БРАТІВ НЕАЗОВСЬ­КИХ

Ліна Костенко

ДУМА ПРО БРАТІВ НЕАЗОВСЬКИХ

Ліна Костенко
Сніг у Фло­рен­ції

Ліна Костенко

Сніг у Флоренції

Ліна Костенко
Гу­манітарна аура на­ції або де­фект го­лов­ного дзер­кала

Ліна Костенко

Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала

Ліна Костенко
Бе­ре­стечко

Ліна Костенко

Берестечко

Ліна Костенко
СКІФ­СЬКА ОДІС­СЕЯ

Ліна Костенко

СКІФСЬКА ОДІССЕЯ

Ліна Костенко

Маруся Чурай

Ліна Костенко

Збірка віршів

On the bookshelvesAll

Українське

Хочу прочитать

українською

Don’t give a book.
Give a library.
fb2epubzip
Drag & drop your files (not more than 5 at once)