Хіба ревуть воли, як ясла повні?, Панас Мирний
uk
Unavailable
this book isn’t available at the moment
Want to read

Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Відомий роман Панаса Мирного порушує значущі проблеми українського суспільства другої половини XIX ст. Глибоко розкриває автор психологію героїв, їхні думки, прагнення й переживання. Але навіть не де примушує нас перечитувати роман знову і знову… Крізь увесь твір стержнем проходить філософська ремінісценція, взята з Біблії і винесена у заголовок роману: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Вічне питання залишається без відповіді протягом багатьох тисячоліть і примушує нас і сьогодні замислюватися над вічним протистоянням добра і зла.
more
Impression
Add to shelf
Already read
409 printed pages

Related booksAll

Хіба ревуть воли, як ясла повні?, Панас Мирний
Хіба ревуть воли, як ясла повні?
this book isn’t available at the moment
Want to read

One fee. Stacks of books

You don’t just buy a book, you buy an entire library… for the same price!

Always have something to read

Friends, editors, and experts can help you find new and interesting books.

Read whenever, wherever

Your phone is always with you, so your books are too – even when you’re offline.

Bookmate – an app that makes you want to read

ImpressionsAll

Artem Bakunovets
Artem Bakunovetsshared an impression10 months ago
💡Learnt A Lot
💤Borrrriiinnng!

Начинал читать, после 25℅ не хватило духу и перешел на скороченую версию. Что могу сказать интересно было посмотреть персонажей , но не хватает дат, например в начале главы написать 1875 год чтобы мы ориентировались на месте а не после прочтения через 50 страниц. Информация преподносилась со стороны обидчика образы дворян не рокрытые полностью.Это всё, моё мнение можно не оценивать ведь я не прочел полностью, ну как хотите).

QuotesAll

Палкий, як порох, сміливий, як голодний вовк, він усіх побивав, над усіма верховодив.
йшов молодий чоловiк. «Не багатого роду!» – казала проста свита, накинута наопашки, – «та чепурної вдачi», – одмовляла чиста, бiла, на грудях вишивана сорочка, виглядаючи з-пiд свити. Червоний з китицями пояс телiпався до колiн, а висока сива шапка з решетилiвських смушкiв, перехиляючись набакир, натякала про парубоцьку вдачу... Iшов справдi парубок. На перший погляд – йому, може, лiт до двадцятка добиралося. Чорний шовковий пух тiльки що висипався на верхнiй губi, де колись малося бути вусам; на мов стесанiй борiдцi де-где поп’ялось тонке, як павутиння, волоссячко. Нiс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темнi карi очi – теж гострi; лице довгообразе – козаче; нi високого, нi низького зросту, – тiльки плечi широкi, та груди високi... Оце й уся врода. Таких парубкiв часто й густо можна зустрiти по наших хуторах та селах. Одно тiльки в цього неабияке – дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним свiтилася якась незвичайна смiливiсть i духова мiць, разом з якоюсь хижою тугою...
Пісок аж до славного колись Ромодану,- ішов молодий чоловік. "Не багатого роду!" - казала проста свита, накинута наопашки.-"Та чепурної вдачі",- одмовляла чиста, біла, на грудях вишивана сорочка, виглядаючи з-під свити.
Червоний з китицями пояс теліпався до колін, а висока сива шапка з решетилівських смушків, перехиляючись набакир, натякала про парубоцьку вдачу. .. Ішов справді парубок. На
Лiтом
Iшов справдi парубок. На перший погляд – йому, може, лiт до двадцятка добиралося. Чорний шовковий пух тiльки що висипався на верхнiй губi, де колись малося бути вусам; на мов стесанiй борiдцi де-где поп’ялось тонке, як павутиння, волоссячко. Нiс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темнi карi очi – теж гострi; лице довгообразе – козаче; нi високого, нi низького зросту, – тiльки плечi широкi, та груди високi... Оце й уся врода. Таких парубкiв часто й густо можна зустрiти по наших хуторах та селах.
— А що то за бог, бабусю?
— Бог?.. Бог — батько. Він усе держить на світі: усяку комашину, усяку
скотину й усяку людину... Він за всім ходить, до всього додивляється,
од злого береже..
Низенька, чорнява, заквітчана польовими квітками, вона й трохи не схожа була на селянок, часто запечених сонцем, високих, іноді дуже неповоротних дівчат. Маленька, кругленька, швидка й жвава, одягнена в зелене убрання, між високим зеленим житом,- вона здавалася русалкою…
Од тих переказів січова кров голосно загомоніла у серці малого онука. Максим полюбив діда більше батька, матері; прийшлись йому до вподоби його розкази страшні, а іноді й смішні; полюбились йому дідові вичити - розумні, правдиві, добрі… Уподобав і дід свого цікавого й моторного онука. На крайнім порозі життя оддав старий своє, літами та негодами побите, серце малій дитині! Старість побраталась з молодістю,- молодість прилипла до старості. Жили одним життям; тішились однією втіхою; сумували одним сумом… Старий січовик натхнув свою душу в молодесеньку душу онука!
XXV Козак - не без щастя, дівка - не без долі Повернувся Чіпка додому та зразу кинувся по хазяйству. А ввечері пішов до Сидора поговорити за Галю: щоб відмовився Сидір від неї. Той згодився, але запросив грошей. Чіпка розрахувався з москалем і на радощах поставив могорич усій роті. Розладив Чіпка заручини Галі й Сидора та намовив Грицька йти сватати за нього Ґудзівну. XXVI На своїм добрі У суботу заслав Чіпка старостів до Максима. У неділю були оглядини в Чіпки. Явдоху вразила бідна, низенька й тісна хата майбутнього зятя, не сподобалась їй і сваха. Не вподобала й Мотря Явдохи. Вона здалася їй гордою, бундючною, недоступною… Обидві матері хотіли б повернути справу назад, та вже нічого було робити; діло прилюдно вирішилось. На другу неділю молодих вінчали. Весілля Максим справив бучне: цілий тиждень музики грали, а горілка рікою лилася. Багато добра всякого та худоби навезла Галя з собою. Мотря як побачила все, то аж злякалася. Вона не знала, де його поставити, куди подівати. Максим та Явдоха, дивлячись на таку тісноту, радили молодим переїхати на хутір, але ті не згодились. Гарно, весело тепер у Чіпчиній хаті. Галя прикрасила стіни вишиваними рушниками, піч розмалювала синіми квітами. Свекруху жаліла й шанувала: сама поралась коло хазяйства й біля печі. А коло Чіпки Галя не знає вже, як і припадає, чим йому догоджає. Живуть молоді у радощах та любощах. Тільки іноді згадають про минуле. Стане Галя говорити про чесну
Довго роздумував Грицько: яку собі жінку брати. Та незчувся, як і коли закохався в сусідню наймичку - веселу, моторну, працьовиту дівчину Христю. Вона була сиротою, не великої вроди, але так запала Грицькові в серце, що забув він і про великий посаг, і про незвичайну красу своєї майбутньої жінки, про яку мріяв наодинці.
fb2epub
Drag & drop your files (not more than 5 at once)