Планета Pixar: Моя неймовірна подорож зі Стівом Джобсом у створення історії розваг

У житті більшість суперечок для розв’язання не потребують перегляду норм контракту. Але коли вже займаєшся написанням угоди, то виникає потреба покрити всі ризики з розумним підходом, щоб у разі, коли щось піде не так, знати, на чому можна стояти

Творча досконалість — це танець над безоднею провалу, боротьба зі спокусою здатися на милість безпеки. У творчості немає готових рецептів, немає формул, немає протоптаних стежок до перемоги. Вона випробовує тебе постійно.

І ось мені було цікаво: чи ж ми, користуючись усіма сучасними зручностями, насправді живемо краще, ніж жили олоні? За двісті років ми виснажили ці землі більше, ніж індіанці протягом двох тисячоліть, ми зробили неможливим спосіб життя, який, здавалося, влаштовував дуже багатьох. Чи були ми щасливішими тепер, коли сиділи на самоті в автівках і дивилися на червоні стоп-сигнали машини попереду, чекаючи, коли вони рушать

Ендшпіль — завершення гри, заключна стадія партії у шахах чи шашках.

Ще на початку своєї кар’єри я засвоїв мудрість: ніколи не можна нарікати на карти, що випали. Я мав наставника — він давав мені уроки щодо ведення справ і життя загалом, які служили потім багато років. Він дивився на бізнес, як гросмейстер дивиться на шахову дошку.
— Ти вже нічого не вдієш із тим, де опинилися фігури, — казав він. — Важить лише твій наступний хід.

Інколи настає мить, коли ти стрибаєш не тому, що готовий або впевнений у своїй здатності подолати провалля, а просто тому, що тебе змушують до цього обставини.

Ми призначаємо героїв і переповідаємо історії про їхні подвиги. Проте інновації — це плід колективних зусиль. Внесок середовища в їхнє становлення настільки ж вагомий, як і внесок генія. Для цього потрібен певний характер.

І ось мені було цікаво: чи ж ми, користуючись усіма сучасними зручностями, насправді живемо краще, ніж жили олоні? За двісті років ми виснажили ці землі більше, ніж індіанці протягом двох тисячоліть, ми зробили неможливим спосіб життя, який, здавалося, влаштовував дуже багатьох. Чи були ми щасливішими тепер, коли сиділи на самоті в автівках і дивилися на червоні стоп-сигнали машини попереду, чекаючи, коли вони рушать, щоб і собі повільно посунутись на кілька футів уперед?