Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності

неможливо знайти загальну норму для сексуальної поведінки людини, а значить, сучасне суспільство має відмовитися від релігійно-сексуального регулювання поведінки своїх членів.

«Мораль цієї історії, якщо дійти до крайності, полягає в тому, що дійсно хороший католик повинен віддати перевагу смерті, а не дошлюбному сексові

Особливо він був занепокоєний щодо «таємного гріха» мастурбації, який був не тільки небезпечними воротами подальшого сексуального бажання, а й тим, що може призвести до різних гінекологічних захворювань, епілепсії та божевілля. Переконання, що такі недуги можуть виникнути в результаті мастурбації, було вельми поширеним, навіть у медичному світі, аж до початку ХХ століття.

Уперше положення про целібат католицьких священиків було прийняте на першому Латеранському соборі в 1123 році. І навіть тоді таке рішення, цілком імовірно, було досягнуте головно для захисту церковного майна від духовенства, яке жадало матеріально забезпечити своє потомство 42. На практиці католицьке положення про целібат священиків часто означало, що вони мусять утримуватися від шлюбу, а не від сексу.

ранніх буддійських текстах шлюб поданий як джерело страждань — dukkha 2. Тому на шляху до просвітлення Сіддхарта, майбутній Будда, залишив свою дружину й дитину. Сексуальна стриманість необхідна для того, щоб нарешті розірвати порочне коло реінкарнації 3. Сексуальне бажання, як й інші пристрасті, є синонімом безладу, який більше за будь-що заважає досягненню кінцевого просвітлення.

Багато релігій зазвичай проти сексу, проте, як ми вже помітили, далеко не всі. У цьому й полягає суттєва відмінність між основними релігіями. З одного боку, іудаїзм, іслам та індуїзм не виступають проти сексу. Це питання краще розглядається в розділі про гетеросексуальність. У той самий час багато людей забувають, як негативно буддизм і християнство ставляться до всіх форм сексу. Ставлення буддизму до сексу як до чогось гіршого від змії та спалювання стосується не тільки чернечого життя, а й суспільної думки про секс, як про щось несумісне з уникненням страждань.

інших частинах світу теж існують культурні моделі, які перетинають релігійні межі. Молоді євреї, християни та мусульмани в Нью-Йорку або Берліні зазвичай мають більше спільного у власних сексуальних моделях, ніж зі своїм одновірцями із села штату Керала (Індія) або Ефіопії. У цьому випадку впливають також економічні й інші нерелігійні чинники. Очевидно, що рівень соціального та релігійного контролю відрізняється. В одній ситуації неодружена людина може почуватися незалежною, а в іншій відсутність сім’ї означає економічну та соціальну погибель.

В усьому Середзем­номор’ї традиційною є модель, коли чоловіки зазвичай роб­лять те, що вони хочуть, тоді як жіноча сексуальна поведінка жорстко контро­люється. Ця модель значною мірою притаманна християнству, іудаїзмові й багатьом іншим релігіям. Питання ж залишається: йдеться про релігію й культуру окремо чи загалом? Оскільки ця модель пережила тисячі років і кілька релігійних змін, це дає підставу вважати, що вона становить фундаментальну культурну особливість, яка виходить за межі релігії.

Контролюючи статеве життя людини, релігія отож і керує її життям, ідентичністю та, кінець кінцем, розумінням щодо того, що таке бути людиною.

Тварини не мають релігії. Древні печерні малюнки та розкішні захоронення вказують на те, що релігія існувала вже дуже давно, можливо, ще до появи людства. Тому є важливим питання: чи завжди релігія регулювала людську сексуальність?