Анатолий Михайлов

За дванадцять годин МВС1 ноги Натаніеля Неша геть заніміли. Мов дерев’яний, він брів бруківкою московського провулка. Давно стемніло, та Нейт усе ходив тим маршрутом, щоб полоскотати очі нишпоркам, — щойно вони подумають, ніби впіймали його на гачок, то одразу ж проявлять себе. Не було нічого, жодного натяку на зміну позиції, перебіжку, жодних кроків на вулицях за його спиною, жодної реакції на його переміщення. Він чистий? Чи за ним стежить велика команда? Через саму природу Гри не

Єгорову було шістдесят п’ять, генерал-майор зі стажем. У нього була велика голова, лиса, за винятком пучків посивілого волосся над вухами. Широко посаджені карі очі, м’ясисті губи, широкі плечі, круглий живіт та великі м’язисті руки надавали йому вигляду циркового силача.

МАРБЛ був низьким та присадкуватим, з глибокими карими очима, поміж яких випинався м’ясистий ніс. У нього були густі сиві брови та кучеряве сиве волосся, що надавало йому вигляду елегантного гуляки.

Олексій Зюганов був дрібним та невиразним, з пласким, мов сковорідка, обличчям та великими вухами. Зуби, натикані, мов тин, та постійна посмішка доповнювали його луб’янський образ.

ри не помітити стеження куди гірше, ніж визнати, що ти весь у жучках.

росіянин не почувається в безпеці, йому хочеться, аби його поважали, боялися, як за старого Радянського Союзу. Їм треба визнання, і вони ненавидять свій другосортний статус із погляду наддержав. Саме тому Путін знову збирає СРСР 2.0, і ніхто не стане йому на заваді.

Мора мала на увазі — після розтину, але це слово здавалося надто холодним, надто клінічним для слуху матінки Мері Климент. Та й вона не хотіла відкривати жахливу правду — те, що насправді чудово уявляла, що сталося з Каміллою. Хтось напав на молоду жінку в каплиці. Хтось переслідував її, коли вона нажахано бігла до вівтаря, зірвав з неї білий серпанок послушниці. Коли удари трощили її череп, коли її кров бризкала на лави, вона все одно рухалася вперед, аж поки не впала на коліна до його ніг, переможена. Навіть тоді нападник не зупинився. Навіть тоді продовжував бити її по голові, наче розбивав яйце.

Як завжди, була така зосереджена на мертвих, що недостатньо уваги приділяла голосам живих

Мора дивилася не на прокладку. Вона не зводила очей з живота, який мішком висів поміж тазових кісток, що випирали. На білій шкірі виділялися сріблясті смуги. Вона мовчала, усвідомлюючи значення цих смужок і думаючи про замотані груди.

Була вже майже десята, коли Мора під’їхала до свого будинку. У вітальні горіло світло, створюючи ілюзію того, що вдома хтось чекає на неї, та вона знала, що там порожньо. Її завжди зустрічав порожній дім, світло вмикала не людська рука, а трійця автоматичних таймерів по 5,99 долара, придбаних у місцевому «Вол-Марті».