Наталена Королева

— Це небезпечно! — формулював Понтій свій висновок. — Здебільша багато слів уживає той, хто має мало думок.

Повідає старий переказ, — попливла тиха радникова мова, — що від часу до часу на Землю приходять посланці Світла… Це обранці з-поміж смертельників, вибрані способом таємним, незбагненним… Часто й самі вони не відають про своє посланництво, ані не знають, що послано їх рятувати світ від духовної посухи, від спраги духа, вже нестерпних для знеможеного людства

Лише ті, що певні й вірні, як певна й вірна сама земля, творять і тим продовжують працю творчих попередників.

Розважна, мудра, приязна Прокула, що двадцять повних літ була для нього справжньою римською дружиною, як це наказує стара римська формула подружжя: «Де ти будеш Понтієм, я буду Понтією».

— Мудра, прекрасна Маріам, як же ти добре сказала тоді в Тиверіаді: «На початку слід завжди уявити собі й кінець».

— Людина — то скинутий з неба ясний дух, що не може ні цілком забути, ні цілком пригадати неба…

Для неї, унівіри, чоловік, як її власна душа, може бути тільки один. Роз’єднавшись із чоловіком, вона віддалилася й від власної душі… Живе без душі…