Саллі Руні

Я маю на увазі, що вболівання за героїв книжки — це форма бажання, яке має об’єкт, але не має суб’єкта, таке собі бажання без бажання; я не від інших хочу чогось для себе, а хочу чогось для інших, як для себе.

Певний час він намагався забутися, пив понад міру й мав тривожний, безрадісний секс з іншими дівчатами.

краще велика любов небагатьох (твій випадок), аніж прихильність багатьох

Удвох ми якось йому пояснимо, чого неправильно йому ходити на побачення з усякими там неймовірними красунями, молодшими за нас. Правда, я ще не зовсім розумію, що тут неправильно, але подумаю — та й придумаю. Люблю-люблю, Еліс.

Людство мені подобається якраз цим, та й саме це тримає нас при житті — оте, що ми, як дурні, носимося одне з одним.

У такому житті було щось тонке — ніби я музичний інструмент, а світ торкається мене й вібрує в мені.

Дублін — ніби адвент-календар, у якому Саймон ховається за одним із мільйона вікон,

Публічно я завжди говорю про етику небайдужості й цінність людської єдності, але в реальному житті не завдаю собі клопоту дбати про когось, окрім себе.

не стаю на захист примусової гетеросексуальної моногамії — але то був хоч якийсь спосіб щось удіяти, якось прожити життя. А що ми маємо зараз? Замість отого? Нічого. І ми значно сильніше ненавидимо людей за помилки, ніж любимо їх за добрі справи, для нас найпростіший спосіб прожити життя — це нічого не робити, нічого не казати й нікого не любити.

Адже, по суті, я у своїй основі — лише артефакт нашої культури, просто маленька бульбашка, що мерехтить на краю нашої цивілізації.