архієпископ Десмонд Туту

Джінпа пояснив мені, що є один важливий нюанс. Він полягає в усвідомленні того, що ми всі повинні робити все можливе задля досягнення бажаної мети, але наш успіх часто залежить від багатьох чинників, які ми не контролюємо. Отже, ми відповідальні за те, щоб прагнути своєї мети з максимальною відданістю, робити все можливе, але не зациклюватись на попередніх уявленнях про результат.

для формування духовних навичок потрібен час: «Це схоже на м’язи, які слід тренувати, щоб бути сильним. Подекуди ми надто сердимось на себе, оскільки думаємо, що мусимо бути ідеальними відразу. Проте наше життя на Землі — це час для того, щоби вчитись бути хорошими, більш люблячими, співчутливішими. І ми вчимось, але не теоретично. Ми вчимось, коли стикаємося з якимось випробуванням».

Коли ми приймаємо те, що відбувається зараз, нам може стати цікаво, що ж буде далі.

Прийняття — це останній стовп розуму, і воно привело нас до першого стовпу серця — прощення

Приймаючи сьогодення, ми можемо прощати і відмовлятися від нашого прагнення мати інакше минуле.

Прощення: звільнення від минулого

Я намагався взяти на себе їхній гнів, їхній страх і передати їм свою любов, своє прощення. Це — наша практика тонглен, тобто «приймати і давати».

Здебільшого, коли мова йде про розвиток співчуття до когось, ми розвиваємо співчуття до людей, які переживають гостре страждання і біль. Проте можна розвивати співчуття до людей, котрі в цей момент не відчувають гострого болю та страждання, але створюють передумови до свого страждання в майбутньому.

прощення ми залишаємося прив’язаними до особи, яка нас скривдила. Нас пов’язують ланцюги гіркоти, тримаючи нас спільно в пастці. Поки ми не зможемо пробачити людині, яка нас скривдила, вона триматиме ключі від нашого щастя, вона буде нашим тюремником. Прощаючи, ми повертаємо собі контроль над власною долею і почуттями. Ми стаємо для себе визволителями».

, хто називає прощення ознакою слабкості, ніколи не намагалися пробачати