Дуглас Коупленд

житті не вистачить часу переглянути навіть дрібку тих записаних спогадів. У кухонних шухлядках повно забутих карток пам’яті. Незагострених олівців. Нотатників, подарованих агентами з нерухомості. Рекламок стоматологів. Така шухлядка — капсула часу. «Усе, що ми лишаємо по собі, пересуваючись із кімнати в кімнату,— лузга»,— міркує Карен.

Та що як життя — історія, яку розповіли погано? Може, такі історії існують лише для того, щоб нагадати нам, що після смерті життя немає

чому люди живуть так довго? Яка різниця, померти в п’ятдесят п’ять, шістдесят п’ять, сімдесят п’ять чи вісімдесят п’ять? Ці додаткові роки… яка взагалі від них користь? Чому ми продовжуємо жити, коли нічого нового вже не трапляється, нічого нового не вивчається, нічого нового не передається? У сорок п’ять твоя історія майже добігла кінця.

Колись він уважав, що доки людина не отримає якийсь Великий Досвід, життя її нічого не варте.