Євгенія Канчура

Може, воно й на краще, коли не знаєш, що востаннє робиш щось значуще: ось мама востаннє зустрічає мене біля воріт школи, її рука так заспокійливо тримає мою маленьку долоньку; ось тато востаннє згадує про мій день народження.

А знаєте, що останнє сказав

Зрештою, нагадав я собі, звідки мені знати, що саме мої погляди — правильні? Хто я такий, щоб казати, що їхнє життя змарноване? А може, то моє життя, тихе життя дослідника, зануреного у книги, закритого від усього світу, може, саме воно — змарноване?

На пенсію треба йти, коли ще можеш насолоджуватися життям. Ось моє гасло.