Дівчинка на кулі

Чому наші дівчата нехтували херсонськими хлопцями, я не знаю. Напевно, тому, що ті в перший же день обізвали нас бандерівками.

Червону руту
Не даруй баламуту!
Ти у мене не перша:
Вір – не вір!

Лучше сорак раз па разу, чєм аднажди сорак раз!

– Та який ви прокурор, чоловіче добрий? Скажіть своїй дружині, нехай випере вам штани! І черевики собі почистіть! Із вас такий прокурор, як із мене – балерина!

Про який твір розповідається в тій науковій статті?

Німа тиша.

– Назва твору є в заголовку. Вона взята в лапки, – підказую з легкою іронією.

Що таке «лапки», студентка не знає. Підкреслюю олівцем назву твору.

– «Повість минулих літ», – читає із ксерокопії Вічно Вагітна.

– Що ви дізналися про цей твір зі щойно прочитаної статті?

– Що це повість.

– Ви впевнені?

– Тут так написано.

– А чому «минулих літ»?

– Бо все минуло.

– Що саме минуло?

– Все.

– Ясно. Ви не читали статті жодного разу!

– Це дуже велика стаття! Я не встигла до кінця прочитати.

– Я питаю те, що написано на першій сторінці.

– А що там такого написано? Я все вам переповіла!

– Та поставте дитині ту оцінку, – втручається прокурор.

– Нехай відповість хоч щось.

– Їй важко.

– Мені ще тяжче таке слухати! Хто написав «Повість минулих літ»? Як називався той чернець, що створив цей літопис? У заголовку статті є його ім’я. З великої букви.

– О, знайшла! Нестор!

– Нестор, але до цього слова завжди додають прикладку, тобто ще одне слово. Яке? Пригадуйте: Нестор…

Глухо.

– Ну, Нестор?.. – не поступаюся я, адже Нестор-літописець як автор «Повісті минулих літ» відомий навіть останнім двієчникам у школі. – Пригадуйте: Нестор, який писав літописи. Ну, як же він називався? Нестор…

– Можу провідміняти за відмінками.

– Відмінюйте будь-який числівник на ваш розсуд.

– Називний: один, родовий: два, знахідний: три, давальний: чотири…

Професор не витримує:

– Що ви мелете?! Повторюйте за мною: називний – один, родовий – одного, давальний – одному!.. Як далі?

Та продовжити абітурієнт не може.

– Добре, дамо спокій числівникам, – зітхаю я. – Розберіть за частинами мови речення: «Василь поїхав новою автівкою в місто». Почніть із того, що «Василь» – хто? що? – іменник, – підказую.

– «Поїхав» – хто? що? – іменник, «новою» – хто? що? – іменник, «автівкою» – хто? що? – іменник, «в» – хто? що? – іменник, – легко «справляється» із завданням неук.

– Годі! – стогне професор – Ви уяви не маєте про частини мови!

– Питайте щось інше! – не вгаває абітурієнт. – Я можу, наприклад, провідміняти дієслово.

– Але дієслові відмінюються не за відмінками, а за особами, – заздалегідь скеровую у правильне річище ймовірну відповідь, аби зберегти власні нерви. – Перша особа – я, ми. Друга особа – ти, ви. Третя – він, вона, воно, вони. Якщо здатні провідміняти будь-яке дієслово – будь ласка, ми вас уважно слухаємо.

– Я – корова, ти – корова, він, вона, воно – корова!..

на Заладнай Украінє люді добриє, а нас, прєдставь сєбє, стращалі бандєравцамі: мол, здесь пачті в каждом сєлє в бункєрє танк, а то і два-трі зарито, а кагда здєшніх маладих ребят в армію прізавают, ані в ваєнкаматє спрашівают: «Автомат собствєнний із дома брать ілі новий дадітє?».

Аж раптом на вчительському столі задзвонив маленький будильничок, і вчителька мало не на півслові урвала свою розповідь, сказавши: «Майо врємя істєкло», попрощалася і вийшла з класу.

За той зелений банан тата викликають у КДБ, щоб написав пояснення, звідки його дитина має капіталістичні фрукти. Напевно, в КДБ припускають, що банани нашій сім’ї періодично надсилають таємно, по каналізації, звідкись зі США або Парагваю. А може, й із самого Гондурасу! Всяке ж могло бути!

ба навіть гинули у вогні, не випускаючи з рук томів великого Леніна!