Стоїк

сказала Береніс. – Але я згодна: вона дійсно дуже гарна. Ну, а як ти дивишся на мої стосунки з іншими чоловіками? Ти згодний надати мені таку ж волю? – Вона допитливо подивилася на нього, і він відповів їй спокійним, твердим поглядом.
– Теоретично – так, – відповів він. – Адже я люблю тебе і тому повинен буду примиритися з цим і терпіти, поки стане сил, поки це буде необхідно для мене. А потім, мабуть, відпущу тебе, як і ти відпустила б мене, якби перестала любити. Але зараз я хочу знати, – після всього, що сталося, чи любиш ти мене, люба? Для мене це дуже важливо, тому що я, як і раніше, дуже люблю тебе.
– Що ж, Френку, ти ставиш мені питання, на яке я зараз нічого не можу відповісти, бо я і сама не знаю.
– Але ж ти бачиш, – не вгамовувався він, – це було просто скороминуще захоплення, інакше мене б тут не було. Я кажу про це не заради виправдання, а як про факт.

Ти можеш цьому не вірити, але я обіцяю: такого більше не станеться. Хіба ти цього не відчуваєш? Невже ти не допоможеш мені хоч почасти відновити наші колишні чесні й відкриті відносини? Подумай, чим ми були одне для одного! Я можу допомагати тобі, хочу й буду допомагати, незалежно від того, вирішиш ти порвати зі мною чи ні! Ти віриш мені, Беві?