uk
Володимир Винниченко

Гріх

Notify me when the book’s added
To read this book, upload an EPUB or FB2 file to Bookmate. How do I upload a book?
  • Anastasiia Kuznietsovahas quoted3 years ago
    Марія розбито іде до столу й сідає. З сусідньої кімнати знову спів. Марія плаче. Потім виймає з шухляди столу слоїк3, іде з ним до дзеркала, дивиться, чепуриться. Потім підходить до канапи, приладжує настільну лампу, гасить електрику під стелею, сідає на канапу. Якийсь час сидить так. Потім рішуче підносить слоїк до вуст.
  • Anastasiia Kuznietsovahas quoted3 years ago
    Марія. Нічого, нічого. Я так, од радості, од щастя. Я так довго, так жагуче ждала такого моменту, й тепер... тепер, коли... Ну, годі, годі, йди. Але приходь до мене, як прочитаєш листа. Чуєш? Зараз же приходь. Але не читай раніш, як через три години. Пам'ятай. А тоді приходь. Я ждатиму тебе. Це буде годині о другій вночі. Всі вже спатимуть. І тоді...

    Тоді ми будем говорити. Чуєш? Тоді ти будеш... моїм. Чуєш? Прийдеш?

    І в а н. Ти ще питаєш? Ти ще можеш сумніватись? Га? Марія. Ну, а тепер іди. Чекай... (Обнімає, цілує). Тепер можна. Так я ждатиму...
  • Anastasiia Kuznietsovahas quoted3 years ago
    Марія. Так-так, нарешті. Все одно. Нехай. Ти ж мій болючий. Чуєш ти? Ти — мій єдиний на все життя, знаєш ти це? Ох, ти ж... Ні-ні, стій так, я хочу нарешті надивитись на тебе. От так просто, близько, всією душею.

    Іван. Підожди. Я хочу спитати...

    Марія. Ні-ні, питати нічого не можна. Потім питатимеш. І мовчи. Чуєш? Мовчи, нічого не кажи. Ми будемо говорити потім про все, про все. Це ж ти! Ти, господи, який ти... (Тихо, довго цілує). Ні-ні, не треба ворушитись. Отак...
  • Anastasiia Kuznietsovahas quoted3 years ago
    Марія (поспішно біжить до туалету, хапає пляшку з одеколоном, падає на канапу й гірко ридає. Миє собі руки, обличчя, губи. Далі якийсь мент сидить непорушно, схоплюється, виймає зі столу пакет і кладе перед собою. Підводиться, рішуче прямує до сусідньої кімнати, але на півдорозі зупиняється, вагається, нарешті одчиняє двері й гукає): Іване, на хвилинку можна?

    Входить Іван.

    Марія. Зачиніть двері й ідіть сюди. (Іде до столу й зупиняється).

    Іван (зачинивши двері, підходить до неї. Хмуро). Чим маю служити?

    Марія. Скажіть: коли б треба було, вся наша родина могла б за один день виїхати десь і сховатись, маючи на увазі, що за нами є надзвичайно пильне слідкування?

    Іван (зиркає на неї, думає). Дуже напруживши енергію,— можна.

    Марія. Напевне можна? Всім? Вам, Ніні, Олені Карпів-ні й іншим товаришам? Паспорти є?

    І в а н. Є. У чому річ? Хто цей тип, що був?

    Марія (бере зі столу пакет і подає йому). З цього пакета ви все дізнаєтесь. Навіть про цього типа. Тільки от що: ви мусите дати мені слово, що почнете читати листа тільки через три години. Даєте?

    Іван. Що сталося?

    Марія. Даєте?

    Іван. Ну, даю. Але що сталося? Кажіть мені без листів. Що?

    Марія. Що? (Якийсь мент дивиться на нього, потім одразу обіймає, починає цілувати). От що сталось. От що...

    Іван (стискує її в обіймах). А-а, нарешті!..
  • Anastasiia Kuznietsovahas quoted3 years ago
    Сталинський (вдивляється в неї, на губах йому посмішка, шепотом). А потім ще не так цілуватиму. Чуєш? (Сильно обнімає, слідкує за нею).

    Марія (мертвим голосом). Сюди можуть увійти.

    Сталинський. Що ж такого? Хай увіходять.

    М а р і я. Я вас прошу піти вже. Післязавтра я буду у вас о десятій годині.

    Сталинський. Гм. Будете? Майте на увазі, що за вами слідять сотні моїх очей. Ви це знаєте?

    Марія. Знаю.

    Сталинський. І все ж таки кажете, що прийдете? Марія. Прийду.

    Сталинський. Значить, моя влада над вами не така вже огидна вам?

    Марія. Я буду у вас о десятій годині.

    Сталинський. Ну, чудесно, чудесно. Тим краще. Хе-хе-хе. Я так і знав. Буду вас ждати. Ну, поки що, бувайте здоровенькі. (Подає руку).
  • Anastasiia Kuznietsovahas quoted3 years ago
    Сталинський. О ні, не турбуйтесь, дорога моя. Чого ж мені сумніватись? Я тільки так, не вірю, що ви хочете їхати в Крим. А коли помиляюсь, то тим краще. Тим краще. (Підходить до неї й сідає на канапі). Значить, ви все ж таки не настільки ненавидите мене, щоб за всяку ціну вирватись од мене? Правда? Може, навіть... і... трошечки цікаво про-їхатися зо мною? Га? (Бере її за руку).

    Марія (визволя руку). Сидіть тихо, а то й бомба ваша не поможе вам.

    Сталинський (сміється). Ого! А як же в Криму буде?

    Марія. Що буде в Криму, то того тут не буде.

    Сталинський. Хе-хе. А буде ж напевне. (Пробує знов взяти за руку). Та хоч маленький завдаточок. Га? А то ж я не повірю...

    Марія не вириває руки.

    Сталинський. Манесенький завдаточок. Яка чудова, прекрасна ручка. (Цілує). А хочеться мене задушити за горло? Га? (Сміється).

    Марія (схоплюється). Ідіть собі. Ідіть швидше.

    Сталинський. Так? А завдаточок. Це ж мало. Мало, їй-богу. Хоч посидьте коло мене. Ну, сядьте. А як же ми разом їхати будемо в одному купе? (Ввесь час допитливо вдивляється).
  • Anastasiia Kuznietsovahas quoted3 years ago
    Сталинський (задоволено сміється). А от уявіть собі, що й збрехав. Га? От досадно. У мене навіть ніякого револьвера нема, а ви мене злякались. Хе-хе-хе. А все ота ваша любов до своїх. Не будь її, ви б мене схопили. Ух, виказали б. А так... прийдеться в Крим їхати. Га? їдемо, значить?

    Марія (стомлено сідає й заплющує очі. Потім зразу благаюче простирає до Сталинського руки, з сльозами в голосі). Ради бога, ради всього вашого святого,— є ж і в вас що-небудь святе,— відпустіть мене. Я скоряюсь. Я ж зробила для вас усе, що могла. Пожалійте, пустіть мене. Я вже не можу більше, я не можу.

    С т а л и н с ь к и й. Ну от, я ж казав: тепер сльози. Як це негарно. А така сильна, серйозна женщина. І не сором вам? Та я б на вашому місці... світом заволодів би. Мати таку красу, такий розум... Та станьте ви вище всяких зрад, вище всяких своїх. Що вони вам, оці людці? Перед вами тисячі людей ждуть, щоб ви скрутили їх, панували над ними. А ви плачете отут передо мною, канючите. Ех, ви!

    Марія. Ви не хочете відпустить мене?

    С т а л и н с ь к и й. Ні, не хочу. З якої речі? Коли ви самі себе не хочете відпустить, то чого ради я повинен це робить?

    Марія (мовчить, потім тихо). Добре. Я післязавтра їду з вами в Крим.
  • Anastasiia Kuznietsovahas quoted3 years ago
    Сталинський. Е, ні. Я знав одного жандарма, що переодягався й ходив до революціонерів. Знав, знав. І уявіть собі: раз у раз з бомбою в кишені ходив! На той випадок, що як схоплять, то, принаймні, не сам загине, а всі з ним. (До Марії). Не з револьвером, розумієте, а власне з бомбою. Такої страшної сили, що могла ввесь будинок рознести. Подумайте, яка мерзота: за одного себе він може на той світ одправити цілий будинок із невинними людьми, не тільки з революціонерами, а просто з обивателями. Тільки жандарм може бути такий жорстокий.

    Марія пильно дивиться на нього.

    Ніна. А його не впіймали ніколи?

    Сталинський. По правді сказати, про це нічого не можу сказати. У, страшно поганий народ жандарми: кмітливий, лютий, подлий. Але все ж таки провокатор, на мою думку, куди гірший. Гірший, панове, гірший.

    Ніна. Це правда.
  • Anastasiia Kuznietsovahas quoted3 years ago
    Іван. Ми наче десь бачилися з вами? Сталинський. Дуже може бути, дуже може бути... Марія (злісно сміється). Невже ви не пам'ятаєте, полковнику?

    Сталинський (добродушно). Не пам'ятаю, не пам'ятаю... (До Йвана). Ви в Одесі не бували?

    Іван. Ні, не був... (Подивляється на Марію).

    М а р і я. А ви спитайте полковника, чого він тримає праву руку в кишені.

    Сталинський. Контужена, контужена. (До Йвана) І, знаєте, як тримаю в кишені, трошки грію, то легше. А то весь час ніби щемить.

    М а р і я. А мороз не ходить у вас по тілі? Га?

    Сталинський. Ні-ні, цього не буває. (До Йвана). Так справді, де ж ми бачились?

    Іван. От щось знайоме, а де... Гм.

    М а р і я. Та чого ви всі стоїте? Сідайте, будь ласка. Так нам усім буде краще. Полковнику, сідайте, для вашої контуженої руки буде легше. Нінко, сідай. Так ви Йвана в Шерлоки записали? Це дуже добре, нам якраз це зараз треба буде.
  • Anastasiia Kuznietsovahas quoted3 years ago
    Сталинський. Хіба я вам кажу, що мені це потрібно? Навпаки, я хочу, щоб ви були моєю. Хе-хе-хе. Мені тільки з чисто психологічного боку це інтересно. Я знаю, що ви не зробите, а тільки, ну... тільки пробую свою силу над вами. От мені цікаво: настільки ви мене ненавидите чи настільки, що навіть од своїх одмовитесь.

    Марія. Гм. Вам, очевидно, мало того, що ви маєте. Вам треба всю душу до останнього затягти до себе?..

    Сталинський (сміється). А ви психолог. Вас трудно обхитрити.

    Марія. Правда? (Ніби ліниво підводиться). Ну, а я вас таки перехитрила. Зараз ви побачите, як я без ваших порад позбавлюсь вашої влади. (З вибухом ненависті). О, ти зараз побачиш мою владу над тобою. Чуєш ти, проклятий?

    Сталинський (в захваті любуючись з неї). От-от-от. Яка чудова, пекуча ненависть. От в такому стані, уявіть собі, хіба б ви не могли б гризти мене поцілунками? Навіть на "ти", навіть на "ти"?

    Ма р і я. А, ти смієшся?! (Рішуче кидається до дверей).

    Сталинський (підводячись). Глядіть, щоб не каялись. Чуєте, ви?

    Марія (зупиняється, злісно сміється). Ага, поганець! Ти поставив там своїх філерів. Ні, голубчику, коли вони сюди прийдуть, вони нас тут уже не застануть. Дякую, що попередив. Ми з тобою поїдемо вдвох "у Крим". Чуєш? Ми вдвох поїдемо. Але поїдемо ж.

    Сталинський. Майте на увазі, що у мене в кишені...

    Марія (не слухаючи, йде до дверей). О, я все маю на увазі. Все!

    Стук у двері.

    Марія. Ага, вони якраз самі йдуть. Увійдіть. Сталинський. Маріє Антонівно, я вам раджу...

    Входять Ніна й Ангелок, ведучи під руки Йвана, який невдово-

    лено пручається.

    Ніна. Ні-ні, не пустимо! Марусю! Дозволь тобі представити нашого Шерлока Гсгльмса... Він... (Зупиняється, побачивши Сталинського). Ой, вибачай, ми не знали, що ти не сама. (Хоче йти назад, тягнучи за собою Йвана).
fb2epub
Drag & drop your files (not more than 5 at once)