Атлант розправив плечі. Частина друга

Міс Таґґарт, чи знаєте, яка головна ознака посередності? Неприйняття чужих досягнень. Ці дратівливі лицеміри, які сидять і тремтять, щоб чиясь робота не стала видатнішою за їхню власну

люди не хочуть думати. І що глибше вони вгрузають у проблеми, то менше бажають думати.

Найбільша провина — це прийняти провину незаслужену, а саме це ви й робите впродовж усього свого життя.

Вогонь — це небезпечна сила, приборкана людиною, що тримає його у свої пальцях, — вона згадала слова старого, який сказав їй, що ці цигарки не могли бути зроблені на землі. — Коли людина думає, у її свідомості живе вогняна іскра і, відповідно, як її відображення, вона мусить мати запалену сигарету».

люди, які вибачаються за те, що вони багаті, недовго будуть багатими.

Джеймс Таґґарт, не рухаючись, сидів на краю м’якого крісла і дивився на нього спідлоба. Оррен Бойл оскаженіло стукав сигарою об попільничку, струшуючи попіл. Доктор Флойд Ферріс усміхався. Містер Везербі підтиснув губи. Фред Кіннан, голова Об’єднання робітників Америки, припинив міряти кроками приміщення, сів на підвіконня і схрестив на грудях руки. Юджин Лоусон, який перед тим, нагнувшись, бездумно переставляв квіти на низькому скляному столі, обурено розпрямив торс і звів очі. Моуч сидів за столом, тримаючи кулак на аркуші.
Відповів Юджин Лоусон:

о бісової матері їх! Навіщо нам через них хвилюватися? Ми повинні керувати світом заради простих громадян. Усі проблеми людства — через розум. Корінь зла — в інтелекті людини. Сьогодні день сердечності. Єдиним об’єктом нашої турботи повинні бути слабкі, покірні, хворі та нерішучі.

ін втілив ідею про те, що нужда, а не досягнення, є джерелом права, що ми не повинні створювати, а повинні лише хотіти, що заслужене нам не належить

олегшення полягало не в тому, щоб перекласти відповідальність, а в тому, щоб бачити чоловіка, здатного брати її на себе.

натомість належить незаслужене. Він став виправданням для кожної посередності, нездатної самостійно заробити собі на життя, а прагне розпоряджатися власністю кращих за себе, проголошуючи бажання присвятити життя нижчим за себе ціною грабунку вищих. Це наймерзенніше з усіх створінь: подвійний паразит, який харчується виразками бідних і кров’ю багатих, і якого за це назвали моральним ідеалом. І це привело нас до теперішнього світу, в якому що більше людина створює, то більше втрачає свої права, і зрештою, якщо її вміння значні, перетворюється на безправне створіння, жертву кожного охочого; це привело до світу, в якому варто просто мати потребу, щоб не зважати на принципи, на права, на мораль, щоб отримати дозвіл на все, навіть грабунок і вбивство. Невже ви дивуєтеся, чому світ н