Сучасна теорія грошей

Як відомо, долар США часто циркулює там, де він узагалі не визнаний як законний платіжний засіб (навіть у країнах, де використання доларів не схвалюється або навіть заборонено владою). Із цього можна зробити висновок, що закони про легальні платіжні засоби — не єдина причина, чому валюту приймають та використовують економічні суб’єкти.

На паперових грошових знаках, випущених у Сполучених Штатах, зазначено: «Ця купюра — законний платіжний засіб, яким можна сплачувати всі борги — державні чи приватні».

уряд має значно більший внутрішній простір для проведення економічної політики, коли витрачає в національній грошовій одиниці, ніж коли переходить на іноземну валюту. Наприклад, якби уряд Казахстану дотримувався дефіциту бюджету в доларах США, це означало б, що він отримував додаткові долари, беручи їх у борг. Це набагато складніше, ніж просто випустити тенге на вимогу внутрішнього приватного сектору, який хоче акумулювати чисті заощадження в тенге.

Оскільки цей посібник сфокусовано насамперед на обліку всіх витрат і доходів, усього споживання і всіх заощаджень, ми не включаємо тих умовних обчислень, які не мають такого складника, як фінансовий потік81. Тому, на нашу думку, з усієї системи національних рахунків доцільніше зосередитись саме на рахунках фінансових потоків, адже в цій статистичній звітності запаси узгоджуються з фінансовими потоками (або принаймні досить близькі до цього), чого не можна сказати про рахунки доходу та виробництва. Останні, щоправда, доступніші за перші для багатьох країн світу, і тому іноді ми змушені використовувати рівняння ВВП, а не наше рівняння секторальних балансів. Цього, очевидно, досить для гри в метання підков (коли опинитися «близько» до мети може бути достатнім для виграшу), як і для більшості економічних питань.
Порівняйте:
Баланс внутрішнього приватного сектору + Баланс державного сектору + Баланс зовнішнього сектору = 0
(Заощадження − Інвестиції) + (Податки − Державні закупівлі) + (Імпорт − Експорт) = 0
Ви бачите, що ці рівняння майже тотожні. Грубо кажучи, якщо приватні заощадження перевищують інвестиції, то приватний сектор опиниться в профіциті; якщо податки менші за державні закупівлі, то уряд працюватиме з дефіцитом; і якщо імпорт перевищує експорт, зовнішній сектор буде в профіциті.

Останнього можна досягти двома шляхами: або через зниження зарплати й цін у США, що зробить американський експорт більш конкурентоспроможним, або девальвувавши американський долар.

кількість (бухгалтерською мовою: залишки)

Після 2007 року трансфертні платежі стрімко зросли на 26 % у ІІ кварталі 2008 року59 і впродовж наступних семи кварталів60 зростали середніми темпами — до понад 10 % — переважно через глибоку кризу в економіці. Зниження податків та одночасне збільшення трансфертних платежів автоматично підштовхнуло бюджет до більшого дефіциту, незважаючи на стабільні споживчі витрати уряду. Саме завдяки автоматичним стабілізаторам — а не програмам зі стимулювання економіки чи порятунку її окремих галузей (автовиробників та банків) — економіка США не опинилася у вільному падінні, як це було під час Великої депресії 30-х років ХХ століття. З уповільненням економіки бюджет уряду автоматично пішов у дефіцит, створюючи фундамент для зупинки падіння та підтримки сукупного попиту в економіці.

Грошова одиниця держави — зручний засіб вимірювання фінансових надходжень, зобов’язань і чогось доволі езотеричного під назвою «цінність».

«парадокс ощадливості» Кейнса — намагання збільшити заощадження за рахунок скорочення сукупного споживання не дасть бажаної мети, а навпаки знизить сукупні доходи.

Помилка композиції — одне з найважливіших понять у макроекономіці — означає, що твердження або висновок, справедливі для окремої людини або родини, можуть бути хибними для суспільства загалом.
Найвідоміший приклад — парадокс ощадливості: якщо людина або її родина може заощадити більше, скоротивши витрати (на споживання), суспільство може заощадити більше, тільки більше витрачаючи (наприклад, на інвестиції).