А оті звірі тобі подобаються? — спитала Венді. — Це називається топіарій[67].
Поза стежкою, що вела до роуку, виднілися живоплоти, вистрижені у формах різних тварин. Денні з його гострим зором упізнав кролика, собаку, коня, корову і трійко більших фігур, що були схожі на пустотливих левів.
— Ті звірі й наштовхнули дядька Ела на думку, що мені підійде ця робота, — повідав Джек сину. — Він знав, що, ще навчаючись в коледжі, я заразом працював на одну ландшафтну компанію. Це такий бізнес, що доглядає людям їхні моріжки, кущі, живоплоти. Я регулярно впорядковував топіарій одній леді.
Венді захихотіла, прикриваючи собі рота рукою. Дивлячись на неї, Джек повторив:
— Так, зазвичай я давав лад її топіарію щонайменше раз на тиждень.
— Киш, мухо, — сказала Венді й знову пирскнула.
— А в неї гарні були живоплоти, татку? — спитав Денні, і ось на це вже батьки разом почали давитися вибухами реготу. Венді так сильно сміялася, що аж сльози заструменіли в неї по щоках і їй довелося діставати з сумочки паперову серветку.
— Там були не тварини, Денні, — сказав Джек, коли нарешті зміг опанувати себе. — Там були гральні карти. Піки і чирви, трефи і бубни. Але живоплоти розростаються, розумієш…