Маленький принц

— А де ж люди? — знову заговорив нарешті Маленький принц. — Адже у пустелі самотньо…

— З-поміж людей теж самотньо, — підмітила змія.

– Є таке тверде правило, — сказав мені пізніше Маленький принц. — Встав вранці, вмився, привів себе до ладу — і одразу ж наведи лад і на своїй планеті.

— Найголовнішого очима не побачиш, — повторив Маленький принц, щоб краще запам'ятати.

Від кожного треба вимагати те, що він у змозі виконати. Влада передусім має бути розумною. Якщо ти звелиш своєму народові кинутись у море, він влаштує революцію. Я маю право вимагати послуху, бо мої веління розумні.

Якщо ти любиш квітку — єдину, якої більше немає на жодній з багатьох мільйонів зірок, цього досить: дивишся на небо і відчуваєш себе щасливим. І кажеш собі: «десь там живе і моя квітка…»

Однак мені не стало спокійніше. Я згадав про лиса… Коли даєш себе приручити, буває, доводиться й плакати.

— Але ж очі не бачать. Шукати треба серцем.

Дорослі ніколи нічого не можуть збагнути самотужки, а діти втомлюються без перестанку їм все розтлумачувати.

моєму малюнку він, звісно, далеко не такий гарний, яким був насправді. Та це не моя провина. Коли мені було шість років, дорослі переконали мене, що художника з мене не вийде, і я нічого не навчився малювати, крім удавів — зовні і зсередини.

Дорослі ніколи нічого не можуть збагнути самотужки, а діти втомлюються без перестанку їм все розтлумачувати.