Дев'ять кроків назустріч вітру

Рівно о 17:19 на одну з платформ залізничного вокзалу з електрички вийшов Бенедикт. З неба падав літній дощ, і люди чимшвидше бігли в підземний перехід. Бенедикта це вразило; вразив натовп самотніх людей, які для чогось приїхали в це місто. У кожного з них своя мета. За хвилину вони всі розійдуться хто куди, навіть не здогадуючись, що саме з них розпочалось нове Бенедиктове життя.
В ритмі зі мною пульсує,
Раптом гальмує і хвилює тим.
Інколи місто за мною сумує,
Спокій дарує, бо тут є мій дім.
Я тобі даю,
даю надію
і знову дію. [2]

Саме ці слова звучали в Бенедиктових навушниках під час знайомства з новим містом. Він вмикав цю пісню знову і знову, бо вважав, що вона дуже добре відображає його внутрішній стан.
Вона звучала в його навушниках, коли він покидав залізничний вокзал; коли питав у незнайомки, як пройти до зупинки маршруток; коли ховався від дощу під дахом одного з кіосків; коли він вперше дивився на ці вулиці; коли вперше оцінював архітектуру будинків; коли вперше дихав повітрям цього великого міста; коли вперше гуляв бідними вулицями району, де розташований пансіонат, у якому він житиме; коли вперше до всього звикав.
Відтепер вона завжди йому асоціюватиметься з першими годинами нового життя.

Подобалось їй у її сірому потрісканому пансіонаті тільки одне — він давав людям надію на те, що в них усе налагодиться. Бо крім нещасних історій вона також чула чимало людських мрій.
«А якщо мріють — не здаються», — думала Ярина.

Проте найголовнішим у цьому всьому було те, що Бенедикт Крех по-справжньому був щасливий. Уперше за довгий час.
Він поглянув на людей у вагоні і замислився про їхні долі. Тобто якими вони можуть бути. Чи є в тому вагоні ще хтось, хто так само, за власним бажанням, залишив усе?
Чи відчували ви запах планети?
А чи бачили, як зірки мерехтять?
Чи як птахи скидають тенета
І з дому на чужину летять?
Картина надзвичайно красива
І може навчити всіх нас,
Що кожна мить некваплива,
Коли ми не усвідомлюєм час.
Коли пропускаємо дні,
Весь час виглядаючи завтра,
Тоді ми направду чудні,
Й птахами буть ми не варті.
Під кінець розкажу вам секрета,
Щоб прагнень до зміни додать,
Птахи скидають тенета
І з дому додому летять!