Камінний господар

Власна самобутня ідейно-художня інтерпретація традиційної світової теми, до якої зверталось упродовж століть багато класиків, була здійснена Лесею Українкою у драмі “Камінний господар” (1912) — творі, який може з повним правом вважатися одним із кращих здобутків української, а також європейської модерної драми початку XX ст. Драма є українською версією світового мотиву, визначаючи актуальні проблеми своєї доби (екзотичні образи та мотиви — античні, біблійні, середньовічні) є своєрідною метафорою національного життя, будучи при цьому і прозірливим застереженням, вносячи у відому світову фабулу новітні ідейнофілософські і психологічні акценти.Незаперечним тут є передусім і історикогенетичний зв’язок з пушкінською версією, яка стала своєрідним імпульсом для створення поетесою власного шедевру із самобутнім трактуванням відомих образів, з осмисленням ідейних теорій свого часу — ілюзорних та оманливих. Пушкінська драма “Камінний гість” була у руках Лесі Українки (поетеса у цей час лікувалася у м. Хоні на Кавказі), коли вона працювала над “Камінним господарем” — твором, у який було вкладено відмінне від російського попередника трактування образів камінної статуї, Дон Жуана та Анни, введені інші персонажі (тут діє ще живий Командор, зосереджена увага на самовідданості й жертовності, уособленням яких виступає прекрасна Долорес — духовноморальний ідеал самої авторки).