Доки світло не згасне назавжди
Impressions
- Maros1204shared an impressionlast year
👍Worth reading💀Spooky🎯WorthwhileУ Кідрука є хоча б одна книга з хепійендом?
Як на мене, дуже затягнутий початок, який можна було б упустити, напруження з'являється ближче до закінчення, але у кінці вам нічого не буде зрозуміло. От абсолютно нічого.🙂 Загалом, книга норм, але, порівняно з іншими творами цього автора, пасе задніх. Якщо подивитися примітивно, то гг - належить до найособливіших людей на землі, у якої в один момент все пішло шкереберть (як на мене, дуже застарілий сюжет). Найгірше творіння автора серед усього, що я читала.🥲 5/10 - Богдана🖤shared an impression3 years ago
Голова іде обертом від прочитаного, і страшно лягати спати 😧
- Anastasiya Brygynetsshared an impression3 years ago
👍Worth reading🌴Beach Bag Book🚀UnputdownableДівчинці сняться дуже реалістичні сни і одного разу вона розуміє, що може в них дещо більше! Дуже цікава і захоплююча книга. А Макс Кідрук як другий Стівен Кінг для мене, та навіть краще! Дуже дуже подобається!!
Quotes
- Богдана🖤has quoted3 years agoВажить не те, що тобі дають, а те, чим заради тебе поступаються.
- Настя Лукашук-Петренкоhas quoted2 hours ago
Інді правила далі:
— Ілля мав можливість поїхати цього літа на практику до Вроцлава. На два місяці. Він відмовився, бо захотів залишитися зі мною. — Вона помовчала. — Важить не те, що тобі дають, а те, чим заради тебе поступаються. - Настя Лукашук-Петренкоhas quoted2 hours agoона міркувала про це вже, мабуть, півтора року. Не про те, ким мріє стати, а радше про те, як визначитися. Як людина — тобто людина, яка зрештою досягає успіху, — знаходить власне покликання? Випадково наштовхується? Обирає свідомо? Вичікує, коли покликання впаде їй на голову? Рута спостерігала за дорослими, подумки длубалася в їхніх біографіях, намагаючись зрозуміти, як вони стали тими, ким стали, і зрештою прийшла до не надто втішного висновку: майже ніхто не робив це усвідомлено. Ніхто не робив це розумно. Більшість, кого вона знала, а також ті, про кого могла розпитати, просто рухалися навмання, хапалися за все, що траплялося, наче якісь одноклітинні, аж поки не прилипали до того, що забезпечувало нормальний заробіток. Рута визнавала: життя — це не точна наука, проте усвідомлення того, що основою для більшості відомих їй успішних кар’єр слугує щось на кшталт броунівського руху, бентежило. Це здавалося неправильним.
