Ель Кеннеді

Хочу поставити тобі одне запитання, так, із цікавості, — каже Ханна. — Вранці, коли ти прокидаєшся, ти милуєшся своїм відображенням у дзеркалі одну годину чи дві?

— Дві, — весело відповідаю я.

— Ти в захваті від себе?

— Звичайно, ні, — різко хмикаю. — Я цілую свої біцепси, потім дивлюся в стелю і дякую великому босу нагорі за те, що він створив такий досконалий зразок.

Думаю, ти єдина, хто відшив його.

— Шкода, що жіноча частина нашого населення не така розумна, як я.

Ось, — каже він, простягаючи мені телефон. — Відправ цю сексуальну фізіономію всьому списку контактів і повідом, що я везу тебе додому. Завтра, якщо тебе знайдуть мертвою, всі знатимуть, чиїх рук це діло. Якщо хочеш, можеш всю дорогу тримати палець на кнопці "Спасіння", — він роздратовано зітхає. — А тепер я можу відвезти тебе додому?

Після сьогоднішнього тренування тренер відвів мене убік та прочитав десятихвилинну лекцію про важливість середнього балу. Хоча "лекція" — це лагідно сказано. Насправді він видав таке: "Отримай нормальний середній бал, або я засуну тобі ногу в дупу по самі гланди, і ти ще довго відчуватимеш смак вакси".

Проте він помиляється. Я намагаюся тільки заради себе. І меншою мірою — щоб перевершити його. Стати краще, ніж він.

Хокей — це адреналін. Він збуджує. Він… навіть утихомирює.

Все це дуже нагадує той ставок, на якому катався ще в дитинстві: здалеку лід здавався блискучим і гладким, але варто було ступити на нього, як ставало ясно, що він уздовж і впоперек вичерпаний ковзанами, а вибоїни по краях такі глибокі, що по них не проїдеш. От і я такий, мабуть. Весь покритий вибоїнами, які ніхто не помічає.

Та я сміюся постійно, — роблю багатозначну паузу. — Щоправда, здебільшого над тобою.

Він притискає руку до грудей, вдаючи, ніби я вразила його наповал.

— А ти знаєш, що ти — це смерть для чоловічого его?

Зіграй щось ще, — просить він.

— Гм, а що ти хочеш почути?

— Що завгодно. Мені байдуже, — я вражена пристрасністю його голосу, емоціями, що відображаються у його сірих очах. — Мені просто треба ще раз почути, як ти співаєш.

Взагалі-то я пацифістка. Я не вірю в те, що кулаки допоможуть вирішити проблему. Я думаю, що організовані битви – це варварство, сама ідея війни викликає в мене нудоту.