Кадзуо Ішіґуро

ми втрачали щось цінне, шукали його і шукали і все одно не могли знайти, то могли не почуватись цілковито нещасними. Ми могли бодай якось заспокоїтись думкою про те, що одного дня, коли виростемо і зможемо подорожувати країною, ми поїдемо до Норфолка і відшукаємо там загублене».

Ми обоє відчули всередині якусь тугу, якесь давнє бажання знову повірити в те, що колись було дуже близьким для наших сердець.

На думку Томмі, цілком можливо, що протягом усього нашого перебування в Гейлшемі вихователі уважно й свідомо продумали кожну мить, коли вони повідомляли нам певні факти — отже, щоразу ми були недостатньо дорослі, щоб відповідним чином зрозуміти останню отриману інформацію. Але, звісно, на певному рівні ми її таки сприймали, тож невдовзі ми вже мали в головах повну картину, хоча й не аналізували її як слід.

Страшенно цікаво. Але я й тоді не вміла читати думок. Я ридала зовсім з іншої причини. Того дня, коли я спостерігала, як ти танцюєш, я бачила дещо інше. Бачила, як надходить новий світ. Більш розвинений, продуктивний, так. У ньому було більше ліків від давніх захворювань. Це чудово. Але це жорстокий, немилосердний світ. І я бачила маленьку дівчинку, з міцно заплющеними очима, вона притискала до грудей світ минулого і знала в душі, що світ цей неможливо вберегти, вона пригортала його до себе і благала не відпускати її. Ось що я бачила. Я знаю, що ти робила не це. Але я бачила таке, і в мене стискалось серце. І я так і не змогла цього забути.

Звичайно, я знала, що цими дорогами їздять і інші люди, але того вечора мені здавалось, що ці темні бічні траси країни існують тільки для таких, як ми, а широкі освітлені шосе з величезними знаками і чудесними кафе — для решти.

Ми нічого не говорили, просто обіймали одне одного, а вітер дмухав і дмухав на нас, тріпав нашим одягом, і могло навіть здатися, що ми тримались одне за одного тому, що це був єдиний спосіб, щоб нас не знесло кудись у глупу ніч.

Кілька днів тому я розмовляла з одним зі своїх донорів, який скаржився, як швидко зникають спогади, навіть найцінніші. Я з цим не погоджуюсь. Ті спогади, які ціную найдужче, ніколи не тьмяніють. Я втратила Рут, потім втратила Томмі, але не втрачу власних спогадів про них.

досі звертаю увагу на речі, що нагадують мені про Гейлшем