Її ви­со­ка стать дер­жа­ла­ся вправді завсіди пря­мо, мов сос­на, по її певній ході й по пос­таві, тро­хи штивній, мож­на її бу­ло вмить між інши­ми відрізни­ти, од­нак її гар­не ко­лись об­лич­чя пос­таріло­ся пе­ред­час­но. Між гост­ро за­ри­со­ва­ни­ми, ви­со­ко підня­ти­ми чор­ни­ми бро­ва­ми за­ри­лись хмарні зморш­ки, що не виг­лад­жу­ва­ли­ся ніко­ли, її очі ди­ви­ли­ся май­же все по­ну­рим, за­жу­ре­ним пог­ля­дом, а ко­ло уст за­ри­су­ва­ла­ся гли­бо­ка лінія бо­лю.
Жура гну­ла її до­до­лу.