Я пам’ятаю, як у той період прочитав про пенсійний конфлікт 40 000 членів Асоціації коледжів та університетів (UCU). У результаті академіки були змушені «працювати згідно з контрактом». Це означало слідувати визначеній у контракті кількості годин, тож раптом у них відпала потреба працювати в потягах чи пізніми вечорами, а то й вихідними в офісі.
Результати такої роботи за місяць часу були просто приголомшливими.
Люди почали розуміти, наскільки сильно додаткові години на роботі впливали на їхнє життя, і не в хорошому сенсі. Як повідомив один академік у своєму інтерв’ю для газети The Guardian: «Дотримання ліміту своїх тридцяти п’яти годин показало, що робота мало не взяла верх над моїм життям. Якщо ви добросовісні, то неодмінно опинитеся в ситуації, коли у вас занадто багато роботи, яку потрібно виконати, тож ви візьмете її із собою додому. Я не брав перерви на обід, відколи себе пам’ятаю.
Це звучить трішки як кліше, проте робота за контрактом змусила мене почуватися так, ніби з моїх плечей познімали гирі. Переді мною стоїть така ж сама кількість роботи, що й раніше, але тепер у мене є простір для маневру, що все змінює: починаєш роздивлятися, що потрібно зробити, і розставляєш необхідні пріоритети замість того, щоб відчувати, що все має бути виконано, при тому так швидко, як це можливо, відчуваючи за собою провину тоді, коли для цього немає причин».
Коли ваші обставини зм