bookmate game
uk
Free
Михайло Коцюбинський

Тіні забутих предків

  • Глорія Генчуhas quoted5 years ago
    Іван був дев'ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Двадцятою і останньою була Анничка.
  • Катя Рубанhas quoted6 years ago
    Весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна.
  • Nikahas quoted4 years ago
    Іван був дев'ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків
  • Anastasiia Honcharovahas quoted5 years ago
    Сили покидали його, очі, якісь розпорошені й водянисті, глибоко запались, життя втратило смак. Навіть маржинка не давала колишньої втіхи. Чи йому пороблено що, чи хто урік? Не мав до Палагни жалю, навіть кривди не чув у серці, хоч бився за неї з Юром.
  • Аня Мазурhas quoted5 years ago
    Їхня родина була невелика: старині двоє та п'ятеро дітей. Решта п'ятнадцять спочило на цвинтарі біля церковці. Всі вони були богомільні, любили ходити до церкви, і особливо на храм.
  • Оля Михайловаhas quoted9 years ago
    Тепер Іван був уже легінь, струн­кий і міцний, як смерічка, мас­тив ку­чері мас­лом, но­сив ши­ро­кий че­рес і пиш­ну кре­са­ню.
  • nastyuherahas quoted10 months ago
    Вдома, в родині, Іван часто був свідком неспокою і горя. За його пам'яті вже двічі коло їх хати трембітала трембіта оповіщаючи горам і долам про смерть: раз, коли брата Олексу роздушило дерево в лісі, а вдруге, коли браччік Василь, файний веселий легінь, загинув у бійці з ворожим родом, посічений топірцями. Се була стара ворожнеча між їхнім родом і родом Гутенюків.
  • Vlada Knyshhas quoted10 months ago
    ... Я хочу набутись. Раз жиємо на світі...
    Що правда, то правда, життя наше коротке — блисне та й згасне
  • Crusified dovehas quotedlast year
    Він бачив перед собою Марічку, але йому дивно, бо він разом з тим знає, що то не Марічка, а нявка. Йшов поруч із нею й боявся пустити Марічку вперед, щоб не побачить криваву дірку ззаду у неї, де видно серце, утробу і все, як се у нявки буває. На вузьких стежках він туливсь до Марічки, аби йти рядом, аби не лишитися ззаду, і чув тепло її тіла.
  • Znovenkoanastasiahas quotedlast year
    Поки ми ся та й любили, сухі дуби цвіли, а як ми ся розлучили, сиренькі пов'яли...
    — Не кажи так, Марічко, не кажи, любко... Тепер ми вже разом та й довіку укупі будем...
    — Довіку? Ха-ха...
    Іван здригнувся і став. Сухий зловісний сміх різнув йому по серці. Неймовірно озирнувся на неї.
    — Смієшся, Марічко?
    — Що ти, Іванку! Я не сміялась. То тобі вчулось. Ти вже пристав? Тобі трудно іти? Ходім ще трошки. Ходімо!..
    Вона благала — і він пішов далі, міцно притиснувшись плечем до плеча, з одним бажанням — йти так, щоб не лишитись позаду і не побачить, що у Марічки замість одежі, замість спини... Е, що там... не хотів думать
fb2epub
Drag & drop your files (not more than 5 at once)