І немає місця для сорокової симфонії Моцарта або
для «Лакрімози». У ньому немає місця (й часу) для сліз. Власне, я не плачу ось уже кілька
років - мабуть, зо п'ять чи навіть десять. Такий собі робот на автопілоті... Треба ж було
прожити таку кількість років, аби зрозуміти, що сенсу в житті немає.