Що ти кажеш після привітання? Психологія людської долі

Отже, перше запитання, яке слід поставити щодо ілюзій, звучить так: «Ви чекаєте на Санта-Клауса чи на Смерть?»

Сценарій — це те, що людина запланувала робити у ранньому дитинстві, а життєвий шлях — те, що трапляється насправді.

одна річ у житті є достеменнішою за податки й так само точною, як смерть: що швидше ви заводите нових друзів, то хутчіш вони стають старими.

У більшості випадків людина проводить своє життя, обдурюючи світ і, зазвичай, себе саму.

Щоб привітатися, ви спочатку викидаєте з голови все те сміття, що назбиралось у ній відтоді, як ви потрапили додому з пологового відділення,

Якщо сценарій матері передбачає, що у поважному віці вона буде самотнім інвалідом, то одного з дітей мусять готувати з народження до того, що він чи вона залишиться й доглядатиме її, тимчасом як інших навчають розійтися по світу і зіграти ролі невдячних дітей.

Якщо жінка, яка вирішила ще дівчинкою, що її мрією є вийти заміж і виховувати дітей, зустрічає чоловіка, який ухвалив те саме рішення у дитинстві, то їхні діти матимуть гарний старт у житті.

Людські істоти мають усі перелічені здібності. Їхні моделі поведінки визначаються жорсткими рефлексами генів, примітивним імпринтингом, дитячою грою й імітацією, батьківським навчанням, суспільним прирученням та спонтанною винахідливістю.

Найрозумніші тварини — мавпи та люди (і, можливо, дельфіни теж) — мають іншу особливу здібність, яка називається винахідливістю. Це означає, що вони можуть робити те, чого раніше не робив ніхто з їхнього виду: будь-що — від складання дерев’яних ящиків один на один до зв’язування двох прутиків разом, щоб зробити довший прут4, і до встановлення якоїсь важкої мети.

Майже всі тварини, починаючи від хробаків, можуть навчитися психологічно, через умовні рефлекси, переживати нові та особливі моделі поведінки. Можливо, у підсумку, цей спосіб є і хімічним, і залежить від гнучкіших типів ДНК, аніж ті, що в генах. Але на­вчання потребує наставників, а вони вже відрізняються. Вони мають бути на голову або на вимір вищими від організмів, яких вони вчать. Це означає, що вони мусять бути приручені. Приручення відрізняється від на­вчання так само, як кішка від тигра. Приручення у випадку з тваринами означає, що вони повинні слухатися свого господаря навіть тоді, коли його немає поруч. Це відрізняється від навчання, бо для навчання потрібен зовнішній стимул, щоб почати дотримуватися певної моделі поведінки, тимчасом як приручення гарантує поведінку, бо стимул є в мозку тварини. Дресирована тварина буде підкорятися, почувши голос господаря; прирученій не треба чути цей звук, бо він вже є у її мозку.