Троє в одному човні (як не рахувати собаки)

Люди, все це — пил, мотлох! Викиньте його якомога скоріш. Від нього ваш човен життя став надто важким. Ви налягаєте на весла, але вам уже не до снаги гребти. Ваш човен тепер некерований і небезпечний. Вас ні на мить не полишають хвилювання й турботи, ви не можете і хвильки побайдикувати, поринувши у свої мрії, у вас немає часу спостерігати за тим, як у вечірніх сутінках легкий подих вітру жене по відмілині брижі, як переливаються і виблискують у них сонячні промені, як, милуючись собою, схилилися над кришталевою гладінню річки велетенські дерева, як із зеленого на золотаве міняє своє вбрання ліс, як у блаженному спокої погойдуються на хвилях жовті та білі лілії, як хитаються від подмуху вітру потемнілий очерет з осокою, зозулинець та незабудки.

Я заходив у читальний зал щасливою здоровою людиною. Я виповз на вулицю старезною руїною.

Це були не абияка лайка — це були довгі, ретельно продумані, змістовні фрази, які охоплювали все наше життя і сягали в далеке майбутнє разом з усіма нашими родичами і всім, що нас стосувалося. Це була справжня, добірна лайка.