Щоденник Анни Франк

«Боюся за щось узятися — а раптом це заборонено?»

Мені здається, що потім і мені, і взагалі усім буде нецікаво читати одкровення тринадцятирічної школярки. Та не в цьому справа. Я просто хочу писати, а головне — хочу висловити все, що в мене на думці.

Сподіваюся, що я зможу довірити тобі, як нікому дотепер не довіряла, сподіваюся, що ти станеш для мене величезною підтримкою.

будь задоволений тим, що в тебе є.

«Адже, по суті, молодість більш самотня, ніж старість»

взагалі я не можу довіряти тому, хто так мало мені розповідає про себе

Кожна дитина повинна сама себе виховувати». Інші можуть лише давати поради чи робити вказівки. Та остаточно сформувати свій характер людина може лише сама, власноруч

Нехай би лише щось трапилося, навіть якщо це неминуче, нехай нас розстріляють, нема нічого гіршого за цю невідомість, вона нас геть вимучила. Нехай вже настане кінець, нехай і найжорстокіший, принаймні знатимемо — перемогли ми чи загинули

Гірше за все ця невідповідність, ця страшна невідповідність: сьогодні ми тішимося з тих ситуацій, у котрих так часто опиняємося в підпільному житті, а наступного дня нас мучить страх і часто на всіх обличчях можна побачити і жах, і напруженість, і відчай.

Не вірю, що винуватими у війні є лише керівні діячі, лише уряди й капіталісти. Ні, маленькі люди, очевидно, також винні, інакше цілі народи не брали б у ній участі. Очевидно, що в людині закладена пристрасть до знищення, пристрасть вбивати, різати, скаженіти, і, поки все людство не зміниться цілком, війни триватимуть. Все, що вибудувано, вирощено, створено буде розтоптане й знищене і людству доведеться все починати спочатку