Коли Ніцше плакав

справою»… бо ж приїхав до Венеції саме для того, щоб

обмежився цитуванням праць Ніцше, опублікованих до 1882 року. Передусім це «Людське, занадто людське», «Несвоєчасні міркування», «Ранкова зоря» і «Весела наука». При тому я припустив, що в голові Ніцше вже вирували великі думки з книжки «Так казав Заратустра», велику частину якої він написав упродовж кількох місяців 1883 року.
***
Я вдячний Ван Гарві, професорові релігієзнавства Стенфордського університету, за те, що він дозволив мені відвідувати його чудовий курс лекцій про Ніцше, за багатогодинні дискусії на професійні теми й за критичне прочитання мого рукопису. Дякую колегам на філософському факультеті, зокрема Екартові Ферстеру та Даґфіннові Феллесдалю, за дозвіл відвідувати відповідні курси німецької філософії та феноменології. Багато хто вніс пропозиції для поліпшення цього рукопису: Мортон Роуз, Герберт Коц, Дейвід Шпіґель, Гертруда і Джордж Блау, Курт Штайнер, Ізабель Дейвіс, Бен Ялом, Джозеф Франк, учасники Стенфордського біографічного семінару під керівництвом Барбари Бабкок та Даяни Міддлбрук. Усім їм спасибі. Бетті Вадебонкер, бібліотекарка

Одинокість існує тільки як окремішня цілість і щезає, якщо нею поділитися.

сторія — це вигадка, що збулася. Тоді як вигадка — це історія, яка могла б збутися».

іба те, що завдяки вам я знаю ключ до успіху в житті: по-перше, прагнути потрібного, а по-друге — любити те, чого прагнув.

щоб налагодити зв’язок з іншою людиною, треба спершу налагодити зв’язок із самим собою. Якщо не можеш прийняти як належне власну самотність, тоді ти використовуватимеш когось іншого як захист від неї. Тільки тоді можеш запропонувати свою любов комусь іншому, коли маєш силу жити, як орел, самотньо, не маючи з ким словом перекинутися; тільки тоді можеш дбати про зростання когось іншого. Отже, якщо тобі несила відмовитися від шлюбу, то він приречений.
— То ви стверджуєте, Фрідріху, що єдиний спосіб врятувати шлюб — це набратися сили й відмовитися від нього? Оце вже прозоріше. — Броєр на мить задумався. — Ця безапеляційна сентенція дуже повчальна для парубка, але жонатому вона хіба що завдасть великого клопоту. Яка користь мені з неї? Вона подібна до наказу

Не зачинайте дітей, поки не станете творцями, готовими зачати творців».

Щоб ростити дітей, треба спершу вирости самому. Бо інакше зачинатимете дітей тільки для того, аби задовольняти тваринні інстинкти, рятуватися від самотності й латати дірки в собі. Ваше завдання як батька полягає не в тому, щоби пустити на світ своє друге «я», ще одного Йозефа, а щось вище. Треба пустити на світ творця. А ваша дружина? — невблаганно натискав Ніцше. — Хіба вона не ув’язнена в цьому шлюбі так само, як ви? Подружнє життя має бути не в’язницею, а садом, у якому вирощується щось величне. Мабуть, єдиний спосіб зберегти ваш шлюб — відмовитися від нього.
— Я дав священну обітницю.
— Шлюб — це щось більше. Дуже важлива річ — завжди бути удвох, плекати любов. Так, це священний союз. А все-таки… — пролунав голос Ніцше.
— А все-таки?.. — повторив Броєр.
— Шлюб священний. А все-таки, — голос Ніцше набрав суворого відтінку, — краще розірвати його, ніж розірватися самому на

пожирає й нічого не віддає взамін

А час вічно неситий. Він жере, по