Орикс і Деркач

«Коли тіло вперше вирушило на власну авантюрну пригоду?» — думає Сніголюд. Коли спекалося старих своїх супутників, розуму й душі, які вважали його розбещеною посудиною чи маріонеткою, що мала відігравати їм їхні драми, або ж поганим товариством, яке зводило їх обох на манівці? Тілу набридли постійні причіпки й скиглення душі та гнане неспокоєм інтелектуальне снування павутини розумом, що відволікали його, тільки-но воно затопить зуби у щось соковите, а пальці у щось добре. Позбулося двох інших десь дорогою, залишивши їх у якійсь закуреній святині чи в задушливій лекційній залі, саме тим часом лінією пташиного польоту подалося до топлес-барів, викинувши заодно культуру: музику, живопис, поезію й театр. На думку тіла, це все було сублімацією і більше нічим. Чого відразу не перейти до суті?

Ми тут не для мрій, не для того, щоби у небі витать, — каже він. — Жде нас тяжкая робота, щоби вершини долать»6

Кожен із нас мусить іти прокладеним перед ним шляхом, — каже голос у його голові, цього разу чоловічий, у стилі фальшивого ґуру, — а кожен шлях унікальний. Шукача має цікавити не так природа шляху, як милосердя, сила й терплячість, з якими кожен із нас відповідає на щохвилинні виклики…

Точне виконання звичних повсякденних правил дає змогу підтримувати добру мораль і психічне здоров’я, — уголос промовляє він.

тережись мистецтва, — звик казати Деркач. — Тільки-но почнуть займатися мистецтвом, нам труба». На думку Деркача, усяке символічне мислення означає занепад. Далі вони вигадають ідолів, похорони, погребальні приношення, загробне життя, гріх, лінійне письмо Б, царів, а потім рабство та війну.

Теперішнє достатньо погане без домішки минулого.

Такі позитивні гасла. Таке солоденьке натхненне рекламне блювотиння. Чого він насправді прагнув, то це помсти. Але кому мав помститись і за що? Навіть якби мав достатньо енергії для цього, навіть якби міг зосередитись і прицілитися, помста однаково була б менше ніж даремною.

дське суспільство, стверджували вони, різновид монстра, головні його побічні продукти — трупи й румовища. Воно нічого не вчиться, раз по раз повторює ті самі кретинські помилки, купуючи короткотривалу вигоду за довготривалий біль. Наче гігантський слимак, що немилосердно прокладає собі шлях, пожираючи всі інші біоформи на планеті, перемелюючи життя на землі й висираючи його у формі виробленого пластикового сміття, яке старіє, тільки-но з’явившись.