The Apothecary Diaries: Volume 3 (Light Novel)
- L shas quoted7 months ago
Jinshi’s grip finally relaxed, and Maomao slithered out and tried to stand up—only to find herself pushed to the ground. She hadn’t been expecting it, and she collapsed, falling on her back. She looked down, and there was Jinshi. He shifted, crawling on top of her. A faint light, like a candle flame, danced in his eyes. “Very well.” He slowly set his hands behind her knees and lifted them up, putting the two of them in an even more compromising position than before. “Want to find out for yourself?” Jinshi was scowling.
Maomao got goosebumps all over and started sweating profusely. She realized belatedly that she’d pushed Jinshi too far. - Hopeday2020has quoted7 months ago
And such a fine frog, no doubt. - L shas quoted7 months agoDecently sized didn’t cover it, but that would do for now. Yes, “decently sized” would be enough.
“Hey, are you wiping your hand?” - nunezivonne16has quotedlast month
see you’ve found yourself quite an interesting palace woman,” Anshi said in an attempt to change the subject.
“Someone who’s quite useful.”
It was true; she could hear it in his voice—but she could also tell it wasn’t everything. She’d fought and survived on this battlefield far longer than he. How many years did he think she had been watching him?
“I see.” She half-closed her eyes, feeling she had to communicate this much at least: “But if you don’t take care to hide your favorites, someone might hide them from you.”
And with that, Anshi returned to her own room. - caycecooterhas quoted3 months ago
“Very well.” He slowly set his hands behind her knees and lifted them up, putting the two of them in an even more compromising position than before. “Want to find out for yourself?” Jinshi was scowling.THIS SHIP SAILS
- caycecooterhas quoted3 months ago“Hngh?!” Jinshi grunted. His heart rate shot up. Maomao looked up to find herself staring at Jinshi’s chin—she could see him biting his lip, hard. He seemed to be struggling, fighting with something.
The frog in his robe shifted as if it were alive.AHHHHHH
- L shas quoted7 months ago“Who are you calling a frog?”
- Anastasia Laiterhas quoted5 days ago
She thought she heard pounding on the door, but it sounded distant, trivial, compared to the bezoars. They made her so happy they almost carried away Jinshi’s behavior that afternoon like a breeze. Maomao’s heart was pounding so hard she could hardly hear anything else. She nuzzled her cheek against the stones as she dove into bed.
Kicking her legs heedlessly, she rolled among the sheets, stroking the bezoars with her finger. Just looking at them made her feel like she had the energy to work for a month without rest or sleep. (It was just a feeling, though. If she really did that, she would die.)
She couldn’t have cared less whether Jinshi was a eunuch or not. Whichever it was—or wasn’t—Maomao had nothing to say about the matter. However, she wasn’t so fickle as to be unmoved by a gift like this. She decided that if Jinshi should ever find himself cornered, his secret about to come out, then she would do the very best she could to help him:
If and when that moment comes...
...she would make him a real eunuch.
Quite apart from Maomao’s private resolution, the pounding on the door continued, but in her ears it seemed only a faint drumming in the background.
○●○
With the guest of honor safely returned, the afternoon banquet broke up in short order. The various officials made sure everyone knew how relieved they were, transparently toadying. One would never have guessed that a few hours before, they’d been making lewd jokes and snickering about having a little fun with a palace woman.
Gaoshun was worried about Jinshi’s obvious fatigue, but he knew he wasn’t in a position to do anything about it at the moment. There was no reason for “Gaoshun,” who was the attendant of the eunuch “Jinshi,” to pay any special attention to the guest of honor. Gaoshun was, after all, merely attending in his master’s place. It would be conspicuous if he were to act too interested. He had to trust his son Basen to help instead, but could Basen indeed be trusted to do a decent job?
When Lo-en was formally cleared of suspicion, he made no bones about how indignant he was over the entire affair, but he was a simple personality. Currently, he was quite satisfied with a banquet to cleanse his proverbial palate. Publicly, the story was that the guest of honor had left the banquet on a whim, and then come back again with no further complications—but most likely, everyone understood that this was a fiction. One group of officials had vanished in the interim and probably wouldn’t be seen again for some time.
They had to get some kind of information out of them about these new feifa. As for how that information would be obtained, Gaoshun preferred not to know. Anyway, he had work to do. Tonight’s banquЇй здалося, що вона почула стукіт у двері, але він здавався далеким і незначним у порівнянні з безоарами. Вони зробили її такою щасливою, що поведінка Цзінші в той день майже забрала її геть, як легкий вітерець. Серце Маомао стукало так сильно, що вона ледве чула щось інше. Вона притиснулася щокою до каменів і пірнула в ліжко.
Безтурботно базікаючи ногами, вона переверталася на простирадлах, погладжуючи безоари пальцем. Просто дивлячись на них, вона відчула, що у неї вистачить сил працювати цілий місяць без відпочинку і сну. (Втім, це було всього лише відчуття. Якби вона дійсно це зробила, то померла б.)
Їй було абсолютно байдуже, євнух Джинші чи ні. Як би там не було — чи ні-Маомао не мав нічого сказати з цього приводу. Однак вона була не настільки непостійна, щоб залишитися байдужою до подібного подарунку. Вона вирішила, що якщо Джинші коли-небудь виявиться загнаним в кут і його таємниця ось-ось випливе назовні, то вона зробить все, що в її силах, щоб допомогти йому:
Якщо і коли цей момент настане...
..вона зробить з нього справжнього євнуха.
Всупереч особистому рішенню Маомао, стукіт у двері продовжувався, але в її вухах він звучав лише як слабкий барабанний бій на задньому плані.
○●○
Коли почесний гість благополучно повернувся, денний банкет незабаром закінчився. Офіційні особи постаралися, щоб всі зрозуміли, яке полегшення вони відчули, відверто підлещуючись перед гостями. Ніхто б ніколи не подумав, що кілька годин тому вони робили непристойні жарти і хихикали про те, що трохи розважалися з жінкою з палацу.
Гаошуна турбувала очевидна втома Джинші, але він знав, що на даний момент нічого з цим не може зробити. У "Гаошуна", який був слугою євнуха" Цзінші", не було причин приділяти будь-яку особливу увагу почесному гостю. Зрештою, Гаошун просто прислужував замість свого господаря. Було б помітно, якби він проявив зайву зацікавленість. Йому довелося довірити допомогу своєму синові Бейсену, але чи можна було насправді довірити Бейсену гідну роботу?
Коли Лоена офіційно зняли підозри, він не приховував свого обурення всією справою, але він був простою особистістю. В даний час він був цілком задоволений банкетом, який, як кажуть, повинен був очистити його смак. У народі ходили чутки, що почесний гість покинув банкет з власної примхи, а потім повернувся без подальших ускладнень, але, швидше за все, всі розуміли, що це вигадка. Тим часом одна група чиновників зникла, і, ймовірно, її не побачать ще деякий час.
Вони повинні були отримати від них якусь інформацію про ці нові фейфи. Щодо того, як ця інформація буде отримана, Гаошун вважав за краще не знати. У будь-якому випадку, у нього була робота. Сьогоднішній банкет - Anastasia Laiterhas quoted5 days agoEpilogue
She still didn’t feel good about it. As with the case of Suirei, Maomao hated to leave things unresolved. But she knew that losing her head wouldn’t serve any purpose.
Gaoshun was attending the evening’s banquet, which was being held on a boat out on the lake. That meant a minimum of bodyguards, and Maomao stayed home. She was in her room, enjoying the night breeze.
Those feifa, she thought. They’d looked unusual. Someone had said they were the newest model. One could surmise they came from the west.
The west...
Maomao thought about the envoys who had come angling to make themselves the Emperor’s bride. What had they been doing when they went sneaking out of their rooms? Gaoshun had asked about women who carried secrets instead of children, but one might also carry out a plot. Maomao had thought that perhaps the women had been seducing court officials to turn them into coconspirators, but there was another possibility.
Every country desired the newest weaponry, but if one nation were to sell it openly to another, war could be the only result. The envoys’ country thus couldn’t sell arms openly. Yet neither could they sell them secretly, without going through the court...could they?
Perhaps the bridge we’re crossing is even more dangerous than I realized, Maomao thought.
Then again, perhaps they had an even bigger and more powerful backer.
There was no telling how much the men who had been arrested today would say, or even how much they knew. Maomao just hoped that whatever was going on would be nipped in the bud. She wasn’t soft enough to wish for the joy and happiness of other people, but if things around her were peaceful, it meant she, too, could live in peace.
She was just closing the curtain, thinking she might get some sleep, when there was a knock at the door. She jumped a little in spite of herself. Then she crept over and opened the door ever so slightly. She found herself confronted with the one person she least wanted to see at that moment.
Gaoshun was at the banquet, and Basen was probably with him. Why was this man the only one not attending?
“You don’t have to let me in if you don’t want to.” The lovely voice sounded subdued. Through the crack in the door, Maomao could see Jinshi turn and lean against the wall. “I’m sorry for upsetting you.”
Maomao didn’t say anything, but she leaned against the wall on her side, mirroring Jinshi. From the hallway she heard him sigh. Then came the sound of him scratching his head, scuffing his feet across the floor in frustration, and finally the sound of his hair hitting against the wall. (Was he shaking his head?) She didn’t have to be able to see him to know exactly how he must look at that momeЕпілог
Їй все ще було не по собі від цього. Як і у випадку з Суйрей, Маомяо терпіти не могла залишати невирішені питання. Але вона знала, що втрата голови не принесе ніякої користі.
Гаошунь був присутній на вечірньому бенкеті, який проводився на човні по озеру. Це означало мінімум охорони, і Маомао залишилася вдома. Вона була у своїй кімнаті, насолоджуючись нічним вітерцем.
Ці фейфи, подумала вона. Вони виглядали незвично. Хтось сказав, що це найновіша модель. Можна було припустити, що їх привезли із заходу.
Із заходу...
Маомао подумала про посланців, які приїхали на риболовлю, щоб стати нареченими імператора. Що вони робили, коли таємно виходили зі своїх кімнат? Гаошун запитував про жінок, які мали таємниці, а не дітей, але могли також брати участь у змові. Маомао подумала, що, можливо, жінки спокушали придворних чиновників, щоб залучити їх до співпраці, але була й інша можливість.
Кожна країна хотіла мати найновішу зброю, але якби одна нація відкрито продала її іншій, єдиним результатом могла б стати війна. Таким чином, країна, в якій перебували посли, не могла продавати зброю відкрито. Але і таємно, минаючи суд, вони теж не могли його продавати... чи не так?
Можливо, міст, який ми перетинаємо, ще небезпечніше, ніж я передбачала, подумала Маомао.
З іншого боку, можливо, у них був ще більший і впливовий покровитель.
Ніхто не міг сказати, що скажуть заарештовані сьогодні люди, або навіть як багато вони знають. Маомао просто сподівалася, що те, що відбувається буде припинено в зародку. Вона була недостатньо м'якою, щоб бажати радості та щастя іншим людям, але якщо навколо неї все було спокійно, це означало, що вона також може жити в мирі.
Вона якраз зачепила завісу, думаючи, що зможе трохи поспати, коли пролунав стукіт у двері. Вона мимоволі здригнулася. Потім підкралася ближче і трохи відкрила двері. Вона виявила, що стоїть віч-на-віч з людиною, яку найменше хотіла б бачити в той момент.
Гаошун був на бенкеті, і байок, ймовірно, був з ним. Чому не прийшов тільки цей чоловік?
- Ви не зобов'язані впускати мене, якщо не хочете. - Приємний голос звучав приглушено. Через щілину у дверях Маомао побачила, як Цзінші повернувся і притулився до стіни. - Прости, що засмутила тебе.
Маомао нічого не сказала, але притулилася до стіни, як і Джинші. З коридору до неї долинув його подих. Потім почулося, як він чухає в потилиці, в розпачі човгає ногами по підлозі і, нарешті, як його волосся вдаряються об стіну. (Він хитав головою?) Їй не потрібно було бачити його, щоб точно знати, як він, мабуть, дивиться на цю жінку - Anastasia Laiterhas quoted5 days agoSlowly, uncertainly, Maomao put her fingers in her mouth and whistled. She was answered by the barking of a dog. She whistled again, and then a ball of fur came plunging through the hole above them, landing square on Jinshi’s back. While he rubbed his waist, Maomao scrambled out from under him. The furball was the hunting dog Lihaku had been playing with. Maomao gave it a big hug and a nice pat.
“Hey, what are you doing? Don’t go running off like that!” came the voice of the other big dog. He didn’t sound terribly worried, really.
Still rubbing his back, Jinshi looked up at the ceiling. Maomao, feeling like she’d escaped by the skin of her teeth, shouted Lihaku’s name as loud as she could.
“How in the world did you get down there?” Lihaku asked, looking flummoxed. He’d fetched a rope and pulled Maomao and Jinshi out of the cavern. As Jinshi had said, the hole in the ceiling let out close to the residence.
“And what are you doing with...someone so important?” he added, in a whisper to Maomao. “Someone so important” seemed to refer to Jinshi, who was now wearing his disguise. Presumably it would have been safe for Lihaku to see him, but then, perhaps one couldn’t be too careful.
“Let’s just say it’s hard to explain,” she said. Lihaku cocked his head at that, but with someone of Jinshi’s status involved, he knew it was best not to ask too many questions. They’d told him only that they’d fallen into the waterfall basin and ended up in the cave.
“I must ask you not to tell anyone that I’m here,” Jinshi said. He was seated on the floor of the upper cavern. He sounded like a different person from usual; maybe it was just that hard to speak with the mask on.
“As you wish, sir.” Lihaku bowed his head respectfully.
Maybe Jinshi wanted to see what the others would do next if they didn’t realize he’d been found. Maomao was surprised, though, that he wasn’t going to let Basen or even Gaoshun know.
The dog was lying in Lihaku’s lap, wagging its tail; he was patting its head and giving it pieces of dried meat. Maomao glanced at the animal. It had managed to follow her whistling, so it obviously had pretty good ears.
“Does he know any other tricks?” she asked.
“Tricks? He can find a rabbit warren, I guess. That’s about it.” It was like she and Lihaku were having a perfectly normal conversation. The dog came over and sniffed her. There was an intelligence behind the goofy demeanor.
Maomao stole a glance at Jinshi. With what had just happened, she almost couldn’t bring herself to look him in the eye. But what had to be said had to be said. “Master J— Kousen,” she began, remembering just in time to use his assumed name. Since he was wearing the mask, he probably wanted to go by his pseudonym.
“Yes? What is it?” The voice that came from behПовільно, невпевнено Маомао засунула Пальці в рот і свистнула. У відповідь їй почувся собачий гавкіт. Вона свиснула ще раз, і в отвір над ними влетів клубок вовни, приземлившись прямо на спину Джинши. Поки він потирав поперек, Маомао вибрався з-під нього. Клубок шерсті був мисливським собакою, з яким Ліхаку грав. Маомао міцно обійняв його і ласкаво погладив.
"Гей, що ти робиш? Не тікай так! - пролунав голос іншого великого пса. Насправді він не здавався сильно стурбованим.
Все ще потираючи спину, Джинші подивився на стелю. Маомао, відчуваючи, що їй вдалося врятуватися на волосок від загибелі, вигукнула ім'я Ліхаку так голосно, як тільки могла.
"Як, чорт візьми, ти туди потрапив?"Ліхаку виглядав спантеличеним. Він приніс мотузку і витягнув Маомао і Джинші з печери. Як і сказав Джинші, отвір у стелі виходив недалеко від резиденції.
"І що ви робите с... кимось настільки важливим?"- додав він пошепки, звертаючись до Маомао. "Хтось дуже важливий", мабуть, стосувався Джинші, який зараз носив свою маскування. Можливо, Ліхаку було б безпечно побачити його, але, з іншого боку, можливо, надмірна обережність не завадить.
"Давайте просто скажемо, що це важко пояснити", - сказала вона. Ліхаку схилив голову набік, але оскільки мова йшла про когось із таким статусом, як Джинші, він знав, що краще не задавати занадто багато питань. Вони сказали йому лише, що впали в басейн водоспаду і опинилися в печері.
"Я повинен попросити вас нікому не говорити, що я тут", - сказав Джинші. Він сидів на підлозі верхньої печери. Він здавався іншою людиною, ніж зазвичай; можливо, просто було важко говорити в масці.
"Як забажаєте, сер". Лихаку шанобливо схилив голову.
Можливо, Джинші хотів побачити, що робитимуть Інші, якщо не зрозуміють, що його знайшли. Маомао, однак, був здивований, що він не мав наміру повідомляти про це Байсену чи навіть Гаошуну.
Собака лежала на колінах у Ліхаку, виляючи хвостом; він гладив її по голові і давав шматочки в'яленого м'яса. Маомао глянула на тварину. Йому вдалося прослідкувати за її свистом, тому, очевидно, у нього був дуже хороший слух.
- Він знає ще якісь " небудь трюки? вона запитала.
- Фокуси? Я думаю, він може знайти кролячий садок. Ось і все. - Здавалося, у них з Лихаку була абсолютно звичайна розмова. Пес підійшов і обнюхав її. За його дурнуватим поведінкою переховувався розум.
Маомао крадькома глянула на Цзінші. Через те, що щойно сталося, вона майже не могла змусити себе подивитися йому в очі. Але те, що потрібно було сказати, треба було сказати. - Майстер Джей-Косен, - почала вона, вчасно згадавши, що потрібно використовувати його вигадане ім'я. Оскільки на ньому була маска, він, ймовірно, хотів використати свій псевдонім.
"так? Що це?"Голос, що доносився з бех
