The Apothecary Diaries: Volume 3 (Light Novel)
- L shas quoted7 months ago
Jinshi’s grip finally relaxed, and Maomao slithered out and tried to stand up—only to find herself pushed to the ground. She hadn’t been expecting it, and she collapsed, falling on her back. She looked down, and there was Jinshi. He shifted, crawling on top of her. A faint light, like a candle flame, danced in his eyes. “Very well.” He slowly set his hands behind her knees and lifted them up, putting the two of them in an even more compromising position than before. “Want to find out for yourself?” Jinshi was scowling.
Maomao got goosebumps all over and started sweating profusely. She realized belatedly that she’d pushed Jinshi too far. - Hopeday2020has quoted7 months ago
And such a fine frog, no doubt. - L shas quoted7 months agoDecently sized didn’t cover it, but that would do for now. Yes, “decently sized” would be enough.
“Hey, are you wiping your hand?” - nunezivonne16has quoted2 months ago
see you’ve found yourself quite an interesting palace woman,” Anshi said in an attempt to change the subject.
“Someone who’s quite useful.”
It was true; she could hear it in his voice—but she could also tell it wasn’t everything. She’d fought and survived on this battlefield far longer than he. How many years did he think she had been watching him?
“I see.” She half-closed her eyes, feeling she had to communicate this much at least: “But if you don’t take care to hide your favorites, someone might hide them from you.”
And with that, Anshi returned to her own room. - caycecooterhas quoted3 months ago
“Very well.” He slowly set his hands behind her knees and lifted them up, putting the two of them in an even more compromising position than before. “Want to find out for yourself?” Jinshi was scowling.THIS SHIP SAILS
- caycecooterhas quoted3 months ago“Hngh?!” Jinshi grunted. His heart rate shot up. Maomao looked up to find herself staring at Jinshi’s chin—she could see him biting his lip, hard. He seemed to be struggling, fighting with something.
The frog in his robe shifted as if it were alive.AHHHHHH
- L shas quoted7 months ago“Who are you calling a frog?”
- nunezivonne16has quoted17 hours agoBut in that case, Maomao wondered, who would look after Jinshi? The grandmotherly attendant insisted on babying this otherwise adult man, such that Maomao wasn’t even sure he could dress himself without her.
“You said a few days,” Gyokuyou said. “Are you planning to go somewhere?”
“Indeed. I’ve been invited to go hunting.”
“Goodness gracious!”
Hunting, huh? Maomao thought. What a very high-society way to pass the time. Would there be hawks involved to chase down the quarry?
“It’s at Lord Shishou’s invitation.” Jinshi’s smile was perfect; there wasn’t so much as a crack in his facade.
Lord Shishou, huh? Maomao thought. She recalled he was an important official—Consort Loulan’s father. Was it just Maomao, or did this smell like trouble? She wanted to tell Jinshi not to drag her into anything that was going to be a huge headache. But then again, she wondered if a hunt might mean she got to eat some fresh meat. Maybe they would be hunting deer or rabbit. If I had the choice, I wouldn’t want - Anastasia Laiterhas quoted16 days ago
She thought she heard pounding on the door, but it sounded distant, trivial, compared to the bezoars. They made her so happy they almost carried away Jinshi’s behavior that afternoon like a breeze. Maomao’s heart was pounding so hard she could hardly hear anything else. She nuzzled her cheek against the stones as she dove into bed.
Kicking her legs heedlessly, she rolled among the sheets, stroking the bezoars with her finger. Just looking at them made her feel like she had the energy to work for a month without rest or sleep. (It was just a feeling, though. If she really did that, she would die.)
She couldn’t have cared less whether Jinshi was a eunuch or not. Whichever it was—or wasn’t—Maomao had nothing to say about the matter. However, she wasn’t so fickle as to be unmoved by a gift like this. She decided that if Jinshi should ever find himself cornered, his secret about to come out, then she would do the very best she could to help him:
If and when that moment comes...
...she would make him a real eunuch.
Quite apart from Maomao’s private resolution, the pounding on the door continued, but in her ears it seemed only a faint drumming in the background.
○●○
With the guest of honor safely returned, the afternoon banquet broke up in short order. The various officials made sure everyone knew how relieved they were, transparently toadying. One would never have guessed that a few hours before, they’d been making lewd jokes and snickering about having a little fun with a palace woman.
Gaoshun was worried about Jinshi’s obvious fatigue, but he knew he wasn’t in a position to do anything about it at the moment. There was no reason for “Gaoshun,” who was the attendant of the eunuch “Jinshi,” to pay any special attention to the guest of honor. Gaoshun was, after all, merely attending in his master’s place. It would be conspicuous if he were to act too interested. He had to trust his son Basen to help instead, but could Basen indeed be trusted to do a decent job?
When Lo-en was formally cleared of suspicion, he made no bones about how indignant he was over the entire affair, but he was a simple personality. Currently, he was quite satisfied with a banquet to cleanse his proverbial palate. Publicly, the story was that the guest of honor had left the banquet on a whim, and then come back again with no further complications—but most likely, everyone understood that this was a fiction. One group of officials had vanished in the interim and probably wouldn’t be seen again for some time.
They had to get some kind of information out of them about these new feifa. As for how that information would be obtained, Gaoshun preferred not to know. Anyway, he had work to do. Tonight’s banquЇй здалося, що вона почула стукіт у двері, але він здавався далеким і незначним у порівнянні з безоарами. Вони зробили її такою щасливою, що поведінка Цзінші в той день майже забрала її геть, як легкий вітерець. Серце Маомао стукало так сильно, що вона ледве чула щось інше. Вона притиснулася щокою до каменів і пірнула в ліжко.
Безтурботно базікаючи ногами, вона переверталася на простирадлах, погладжуючи безоари пальцем. Просто дивлячись на них, вона відчула, що у неї вистачить сил працювати цілий місяць без відпочинку і сну. (Втім, це було всього лише відчуття. Якби вона дійсно це зробила, то померла б.)
Їй було абсолютно байдуже, євнух Джинші чи ні. Як би там не було — чи ні-Маомао не мав нічого сказати з цього приводу. Однак вона була не настільки непостійна, щоб залишитися байдужою до подібного подарунку. Вона вирішила, що якщо Джинші коли-небудь виявиться загнаним в кут і його таємниця ось-ось випливе назовні, то вона зробить все, що в її силах, щоб допомогти йому:
Якщо і коли цей момент настане...
..вона зробить з нього справжнього євнуха.
Всупереч особистому рішенню Маомао, стукіт у двері продовжувався, але в її вухах він звучав лише як слабкий барабанний бій на задньому плані.
○●○
Коли почесний гість благополучно повернувся, денний банкет незабаром закінчився. Офіційні особи постаралися, щоб всі зрозуміли, яке полегшення вони відчули, відверто підлещуючись перед гостями. Ніхто б ніколи не подумав, що кілька годин тому вони робили непристойні жарти і хихикали про те, що трохи розважалися з жінкою з палацу.
Гаошуна турбувала очевидна втома Джинші, але він знав, що на даний момент нічого з цим не може зробити. У "Гаошуна", який був слугою євнуха" Цзінші", не було причин приділяти будь-яку особливу увагу почесному гостю. Зрештою, Гаошун просто прислужував замість свого господаря. Було б помітно, якби він проявив зайву зацікавленість. Йому довелося довірити допомогу своєму синові Бейсену, але чи можна було насправді довірити Бейсену гідну роботу?
Коли Лоена офіційно зняли підозри, він не приховував свого обурення всією справою, але він був простою особистістю. В даний час він був цілком задоволений банкетом, який, як кажуть, повинен був очистити його смак. У народі ходили чутки, що почесний гість покинув банкет з власної примхи, а потім повернувся без подальших ускладнень, але, швидше за все, всі розуміли, що це вигадка. Тим часом одна група чиновників зникла, і, ймовірно, її не побачать ще деякий час.
Вони повинні були отримати від них якусь інформацію про ці нові фейфи. Щодо того, як ця інформація буде отримана, Гаошун вважав за краще не знати. У будь-якому випадку, у нього була робота. Сьогоднішній банкет - Anastasia Laiterhas quoted16 days agoEpilogue
She still didn’t feel good about it. As with the case of Suirei, Maomao hated to leave things unresolved. But she knew that losing her head wouldn’t serve any purpose.
Gaoshun was attending the evening’s banquet, which was being held on a boat out on the lake. That meant a minimum of bodyguards, and Maomao stayed home. She was in her room, enjoying the night breeze.
Those feifa, she thought. They’d looked unusual. Someone had said they were the newest model. One could surmise they came from the west.
The west...
Maomao thought about the envoys who had come angling to make themselves the Emperor’s bride. What had they been doing when they went sneaking out of their rooms? Gaoshun had asked about women who carried secrets instead of children, but one might also carry out a plot. Maomao had thought that perhaps the women had been seducing court officials to turn them into coconspirators, but there was another possibility.
Every country desired the newest weaponry, but if one nation were to sell it openly to another, war could be the only result. The envoys’ country thus couldn’t sell arms openly. Yet neither could they sell them secretly, without going through the court...could they?
Perhaps the bridge we’re crossing is even more dangerous than I realized, Maomao thought.
Then again, perhaps they had an even bigger and more powerful backer.
There was no telling how much the men who had been arrested today would say, or even how much they knew. Maomao just hoped that whatever was going on would be nipped in the bud. She wasn’t soft enough to wish for the joy and happiness of other people, but if things around her were peaceful, it meant she, too, could live in peace.
She was just closing the curtain, thinking she might get some sleep, when there was a knock at the door. She jumped a little in spite of herself. Then she crept over and opened the door ever so slightly. She found herself confronted with the one person she least wanted to see at that moment.
Gaoshun was at the banquet, and Basen was probably with him. Why was this man the only one not attending?
“You don’t have to let me in if you don’t want to.” The lovely voice sounded subdued. Through the crack in the door, Maomao could see Jinshi turn and lean against the wall. “I’m sorry for upsetting you.”
Maomao didn’t say anything, but she leaned against the wall on her side, mirroring Jinshi. From the hallway she heard him sigh. Then came the sound of him scratching his head, scuffing his feet across the floor in frustration, and finally the sound of his hair hitting against the wall. (Was he shaking his head?) She didn’t have to be able to see him to know exactly how he must look at that momeЕпілог
Їй все ще було не по собі від цього. Як і у випадку з Суйрей, Маомяо терпіти не могла залишати невирішені питання. Але вона знала, що втрата голови не принесе ніякої користі.
Гаошунь був присутній на вечірньому бенкеті, який проводився на човні по озеру. Це означало мінімум охорони, і Маомао залишилася вдома. Вона була у своїй кімнаті, насолоджуючись нічним вітерцем.
Ці фейфи, подумала вона. Вони виглядали незвично. Хтось сказав, що це найновіша модель. Можна було припустити, що їх привезли із заходу.
Із заходу...
Маомао подумала про посланців, які приїхали на риболовлю, щоб стати нареченими імператора. Що вони робили, коли таємно виходили зі своїх кімнат? Гаошун запитував про жінок, які мали таємниці, а не дітей, але могли також брати участь у змові. Маомао подумала, що, можливо, жінки спокушали придворних чиновників, щоб залучити їх до співпраці, але була й інша можливість.
Кожна країна хотіла мати найновішу зброю, але якби одна нація відкрито продала її іншій, єдиним результатом могла б стати війна. Таким чином, країна, в якій перебували посли, не могла продавати зброю відкрито. Але і таємно, минаючи суд, вони теж не могли його продавати... чи не так?
Можливо, міст, який ми перетинаємо, ще небезпечніше, ніж я передбачала, подумала Маомао.
З іншого боку, можливо, у них був ще більший і впливовий покровитель.
Ніхто не міг сказати, що скажуть заарештовані сьогодні люди, або навіть як багато вони знають. Маомао просто сподівалася, що те, що відбувається буде припинено в зародку. Вона була недостатньо м'якою, щоб бажати радості та щастя іншим людям, але якщо навколо неї все було спокійно, це означало, що вона також може жити в мирі.
Вона якраз зачепила завісу, думаючи, що зможе трохи поспати, коли пролунав стукіт у двері. Вона мимоволі здригнулася. Потім підкралася ближче і трохи відкрила двері. Вона виявила, що стоїть віч-на-віч з людиною, яку найменше хотіла б бачити в той момент.
Гаошун був на бенкеті, і байок, ймовірно, був з ним. Чому не прийшов тільки цей чоловік?
- Ви не зобов'язані впускати мене, якщо не хочете. - Приємний голос звучав приглушено. Через щілину у дверях Маомао побачила, як Цзінші повернувся і притулився до стіни. - Прости, що засмутила тебе.
Маомао нічого не сказала, але притулилася до стіни, як і Джинші. З коридору до неї долинув його подих. Потім почулося, як він чухає в потилиці, в розпачі човгає ногами по підлозі і, нарешті, як його волосся вдаряються об стіну. (Він хитав головою?) Їй не потрібно було бачити його, щоб точно знати, як він, мабуть, дивиться на цю жінку
