bookmate game
uk
Ліна Костенко

Збірка віршів

Notify me when the book’s added
To read this book, upload an EPUB or FB2 file to Bookmate. How do I upload a book?
  • Андрей Симоновhas quoted10 years ago
    І як тепер тебе забути? Душа до краю добрела. Такої дивної отрути я ще ніколи не пила Такої чистої печалі, Такої спраглої жаги, Такого зойку у мовчанні, Такого сяйва навкруги. Такої зоряної тиші. Такого безміру в добі!.. Це, може, навіть і не вірші, А квіти, кинуті тобі.
  • Таня Панаитоваhas quotedlast year
    Гротеск
    Здається десь...
    Для кожної людини...
    У певному контексті...
    Є зразок вікна...
    Яке чарує, мов гротески...
    На келиху червоного вина...
    Вікно у світ...
    Де нас немає...
    Пробачити ...
    Це тяжко...
    Але напевно десь є світ,
    В якому все не так погано,
    В якому сльози – просто міф...
    Який чарує и бентежить,
    Якщо заглянути в вікно...
    Але ми тут і ми – реальні,
    А наші мрії як кіно...
    Пройдуть, загаснуть і затихнуть
    У каламбурі почуттів...
    Здається десь...
    Для кожної людини...
    У певному контексті...
    Є зразок вікна...
  • Soliahas quoted2 years ago
    світ ловив і таки впіймав...
  • Persuk1has quoted7 years ago
    І що ж ти створив за світ?
    Ще ж немає ні людства, ні преси, ні головліта,
    А цензура вже є, і є заборонений плід!
  • onachukhas quotedlast year
    Очима ти сказав мені: люблю.
    Душа складала свій тяжкий екзамен.
    Мов тихий дзвін гірського кришталю,
    несказане лишилось несказанним.

    Життя ішло, минуло той перон.
    гукала тиша рупором вокзальним.
    Багато слів написано пером.
    Несказане лишилось несказанним.

    Світали ночі, вечоріли дні.
    Не раз хитнула доля терезами.
    Слова як сонце сходили в мені.
    Несказане лишилось несказанним
  • Таня Панаитоваhas quotedlast year
    трашні слова, коли вони мовчать
    Страшні слова, коли вони мовчать,
    коли вони зненацька причаїлись,
    коли не знаєш, з чого їх почать,
    бо всі слова були уже чиїмись.
    Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
    із них почав і ними ж і завершив.
    Людей мільярди і мільярди слів,
    а ти їх маєш вимовити вперше!
    Все повторялось: і краса, й потворність.
    Усе було: асфальти й спориші.
    Поезія - це завжди неповторність,
    якийсь безсмертний дотик до душі.
  • Таня Панаитоваhas quotedlast year
    е треба думати мізерно...
    Безсмертя є ще де-не-де...
    Хтось перевіяний, як зерно,
    У ґрунт поезії впаде.
    Митцю не треба нагород,
    Його судьба нагородила,
    Коли в людини є народ,
    Тоді вона уже людина.
  • Таня Панаитоваhas quotedlast year
    е говори печальними очима
    Не говори печальними очима
    те, що не можуть вимовить слова.
    Так виникає ніжність самочинна.
    Так виникає тиша грозова.
    Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
    чи просто чорна магія чола...
    Яка між нами райдуга стояла!
    Яка між нами прірва пролягла!
  • Таня Панаитоваhas quotedlast year
    як тепер тебе забути?
    І як тепер тебе забути?
    Душа до краю добрела.
    Такої дивної отрути
    я ще ніколи не пила
    Такої чистої печалі,
    Такої спраглої жаги,
    Такого зойку у мовчанні,
    Такого сяйва навкруги.
    Такої зоряної тиші.
    Такого безміру в добі!..
    Це, може, навіть і не вірші,
    А квіти, кинуті тобі.
  • Таня Панаитоваhas quotedlast year
    Здається з нами щось уже не те...
    Здається з нами щось уже не те...
    І навіть люди, місто й камні,
    Щось прошепоче – Те усе святе
    У що ти вірив - згинуло з віками
    Пройшло скрізь пальці,
    Як вода, зачерпнута відкритою рукою,
    А на лодоні лиш краплинки сну,
    У сяйві марив, як в полоні.
    І вічність та тяжка завіса,
    Що ми не здатні піднести,
    Роздавить вас, навіщо йти
    Навіщо тратити надію,
    У те усе, що нам святе,
    Скажи мені і я повірю,
    Та все ж із нами щось не те....
fb2epub
Drag & drop your files (not more than 5 at once)