Втеча від свободи

При цьому ми забуваємо, що хоч свобода слова і є визначною перемогою над старими обмеженнями, сучасна людина перебуває в такому стані, що більшість із того, що «вона» думає і висловлює — це те, що думає і говорить решта людей, бо індивід не набув здатності мислити оригінально — тобто думати самому й за себе, адже тільки це надає сенсу вимозі не заважати їй висловлювати власні думки.

«Совість» — це наглядач, приставлений до людини нею самою. Совість змушує її діяти відповідно до бажань і цілей, які людина вважає власними, тимчасом як насправді вони є інтеріоризацією зовнішніх соціальних вимог. Совість поганяє її батогом грубо й жорстоко, забороняючи людині радість і щастя, перетворюючи її життя на спокутування якогось таємничого гріха

ми нічого так не соромимося, як відмови від себе, а найвищу гордість, найбільше щастя відчуваємо тоді, коли думаємо, говоримо й відчуваємо справді самостійно.

Гітлер прекрасно усвідомлює, що його філософія самозречення і жертовності призначена для тих, чиє економічне становище не дає змоги бути щасливими. Йому не потрібен такий суспільний лад, у якому є можливим особисте щастя кожного; він хоче експлуатувати саму бідність мас, щоб змусити їх повірити в його проповідь самопожертви. Він відверто заявляє: «Ми звертаємося до величезної армії людей, які настільки бідні, що їхнє особисте існування аж ніяк не найвище у світі багатство...»

Коли зв’язки, які давали людині впевненість, зруйновані, коли індивід протистоїть довкіллю як чомусь абсолютно чужому, коли йому необхідно подолати нестерпне відчуття безсилля й самотності, перед ним відкриваються два шляхи. Один веде до «позитивної свободи», він може спонтанно зв’язати себе зі світом через любов і працю, через справжні прояви чуттєвих, інтелектуальних та емоційних здібностей; таким чином він може знову досягти єдності з людьми, світом і самим собою, не відмовляючись при цьому від незалежності й цілісності індивідуального «я».

На відміну від усіх зазначених концепцій, на нашу думку, ідеологія й культура взагалі кореняться в соціальному характері; сам соціальний характер формується способом життя певного суспільства, але домінантні риси цього характеру своєю чергою стають продуктивними силами, що формують соціальний процес. Стосовно питання про дух протестантизму й капіталізм, я показав, що крах середньовічного суспільства загрожував середньому класу і ця загроза породжувала ізоляцію, безсилля та сумніви; що психологічна зміна обумовила привабливість доктрин Лютера й Кальвіна; що ці доктрини посилили і стабілізували відповідні характерологічні зміни; що виниклі в результаті цього риси характеру стали продуктивними силами розвитку капіталізму, який, своєю чергою, з’явився внаслідок економічних і політичних змін.
Щодо фашизму ми застосували такий самий підхід: низи середнього класу реагували на економічні зміни — зокрема, на дедалі могутніші монополії і повоєнну інфляцію — посиленням певних рис характеру, а саме садистських і мазохістських нахилів; нацистська ідеологія була привабливою для цих рис і в подальшому їх іще дужче зміцнила, а потім ці нові особливості вдачі стали ефективними силами, які сприяли експансії німецького імперіалізму. В обох випадках ми бачимо, що коли певному класу загрожує небезпека нових економічних тенденцій, він реагує на загрозу психологічно й ідеологічно; причому психологічні зміни, зумовлені такою реакцією, сприяють розвитку тих же економічних тенденцій усупереч економічним інтересам цього класу. Економічні, психологічні й ідеологічні фактори діють таким чином: людина реагує на зміни зовнішніх обставин перемінами в самій собі, а вже ці психологічні фактори сприяють подальшому формуванню економічного й соціального процесу

2. «Економістський»181 підхід, який корениться в неправильному розумінні думки Маркса щодо інтерпретації історії. Відповідно до цього погляду, суб’єктивні економічні інтереси є причиною таких явищ культури, як релігія та політичні ідеї. З цієї псевдомарксистської точки зору182 можна намагатися пояснити протестантизм як пряме відображення певних економічних потреб буржуазії.

Психологістський»179 підхід, притаманний мисленню Фройда, за яким культурні явища обумовлюються психологічними чинниками, що виникають з інстинктивних спонукань, на які, своєю чергою, суспільство впливає лише шляхом придушення їх до якоїсь міри. Автори, що йшли за цим напрямом Фройда, пояснювали капіталізм як результат анального еротизму, а розвиток раннього християнства як результат амбівалентності стосовно образу батька

Фройд вбачав у сексі лише елемент фізіологічної компульсивної потреби, а в сексуальному задоволенні — тільки зняття болючої напруги.

основним підходом Фройда був погляд на людину як на одиницю, замкнену си­стему, наділену природою певними фізіологічно зумовленими прагненнями, тож розвиток характеру особистості він інтерпретує як реакцію на задоволення або фрустрацію цих прагнень. Натомість, на нашу думку, фундаментальним підходом до вивчення людської особистості є розуміння відносин людини зі світом, з іншими людьми, з природою та собою. Людина первинно є соціальною істотою, а не самодостатньою, як вважає Фройд, для якої потреба в інших людях заради задоволення інстинктів є лише чимось другорядним. Тому, на наш погляд, індивідуальна психологія по суті є психологією соціальною, або, за визначенням Саллівен, психологією міжособистісних відносин; ключова проблема психології полягає у ставленні індивіда до світу, а не в задоволенні чи фрустрації окремих його інстинктивних прагнень.