Степовий вовк

життя — не велична поема з героїчними ролями тощо, а впорядкована міщанська кімната, де їдять, п’ють, лагодять шкарпетки, грають у карти, слухають радіо й цілком задоволені з цього

ми, музиканти, повинні робити свою справу, виконувати свій обов’язок і своє завдання: повинні грати те, чого людям найдужче хочеться цієї хвилини, і грати так гарно, так майстерно, так палко, як тільки зможемо

Вічність — це одна мить, її якраз вистачає, щоб пожартувати

людина — це цибулина, що складається з сотні оболонок, тканина, зіткана з багатьох ниток

Самота — це незалежність, я її хотів і давно вже здобув. Незалежність холодна, о так, але й тиха, дивовижно тиха й велика, як той тихий холодний обшир, де кружляють зірки.

Ох, Гаррі, через який бруд, через яку брехню нам треба перейти, щоб дістатися додому! І нас нема кому вести, наш єдиний провідник ― туга за своєю домівкою.

Бачите, мені здається, що говорити про музику просто не варто,― незворушно мовив він.― Я ніколи не говорю про музику. Та й що б я відповів на ваші розумні, правильні зауваження? Адже ви в усьому мали слушність, хоч би що казали. Але я, самі знаєте, музикант, а не вчений, і не вірю, що в музиці хоч на крихту варто мати слушність. У музиці байдуже, чи хтось має слушність, чи в когось є смак, освіта і таке інше.

, важко знаходити цей божистий слід у житті, яким ми живемо, в нашу добу, таку вдоволену, таку міщанську, таку бездуховну добу, серед цієї архітектури, цього ділового світу, серед цієї політики й цих людей!

Щастя тривало недовго, може, з чверть години

Отак. Тепер ви чуєте не тільки спотвореного радіоприймачем Генделя, який, проте, навіть у такому гидотному вигляді лишається божистим, ви чуєте й бачите, шановний, одночасно й чудовий символ життя взагалі. Слухаючи радіо, ви чуєте й бачите предковічну боротьбу між ідеєю та її втіленням, між вічністю й часом, між божистим і людським. Бо так само, любий мій, як радіо протягом десяти хвилин навмання посилає найчудовішу у світі музику в місця, найменше для цього придатні, у міщанські салони і в мансарди, поміж сонних слухачів, що теревенять, жеруть, позіхають і дрімають, так само, як воно позбавляє цю музику її чуттєвої краси, псує її, робить рипучою, заяложує і все ж таки не може цілком знищити її духу