Шосте вимирання: неприродна історія

звичайні часи — в даному випадку йдеться про цілу геологічну епоху — вимирання відбувається дуже рідко, набагато рідше, ніж навіть утворення видів, і його темп називають швидкістю фонового вимирання17.

Тривала історія їхньої еволюції означає, що навіть ті групи земноводних, які з людської точки зору здаються подібними, за генетичними ознаками можуть бути такими само несхожими одна на одну, як, скажімо, кажани й коні.

Немає жодних підстав вважати, що тепліший світ буде менш різноманітним; навпаки, кілька можливих пояснень «широтного градієнта розмаїття» припускають, що в довготривалій перспективі, в умовах глобального потепління, світ живих організмів буде різноманітнішим. У короткочасній — за будь-якого часового масштабу стосовно людства картина може бути різною.

Тим часом, протягом двох з половиною мільйонів років не мали жодної переваги види, здатні впоратися з надмірним теплом, оскільки температури ніколи не були набагато вищими, ніж зараз. Між злетами й падіннями плейстоцену ми перебуваємо на гребені піднесення.

Протягом більшої частини плейстоцену температури були значно нижчими, ніж зараз — таким є ритм орбітального циклу, за яким льодовикові періоди тривають набагато довше, ніж міжльодовикові — тож винагороду від еволюції отримували види, здатні виживати в умовах тривалої зими.

у 2016 році. Антропоцен визнано новою епохою, і кожен підручник геології у світі можна вважати застарілим.

Якщо половину луків знищити — перетворити на сільгоспугіддя або торговельні центри, то можемо розрахувати, використовуючи відношення «кількість видів — площа», частку зниклих видів птахів (або жуків чи змій). Дуже приблизна відповідь — 10 %. (Знову ж таки, важливо пам’ятати, що відношення не є лінійним).

Відношення «кількість видів — площа» є ключовим для аналізу причин вимирання.

S = сАz, де S — кількість видів, А — площа зони, а с і z — сталі, які варіюють залежно від регіону й таксономічного аналізу групи

1920-ті роки закономірність була математично описана шведським ботаніком Улофом Арреніусом. (Улоф був сином хіміка Сванте Арреніуса, який у 1890-х визначив, що спалювання викопного палива призведе до потепління планети).