Кожен вірш кожним читачем сприймається по-своєму, а для автора найчастіше поезія — це освідчення поета в коханні (майже завжди нерозділеному) до життя, аби якнайдалі самозречено втекти від ревнивиці-смерті, яка переслідує крок за кроком і завжди готова розімкнути обійми. Для самого ж вірша головне, щоб найскладніша, найглибша і найнезвичайніша метафоричність була в той же час природною, прозорою і зрозумілою — поезія не в словах і не в рядках, а поміж словами і поміж рядками.