Діти капітана Ґранта

який мав доставити леді Елен і майора Макнабса до Малкольм-Кастла; сам же лорд Гленарван поспішив на потяг. Перед його відходом лорд іще встиг скористатися телеграфом, і за лічені хвилини редакції газет «Таймс» та «Морнінґ кронікл» отримали депеші такого змісту: «Для всіх зацікавлених. За довідками про долю трищоглового судна «Британія», приписаного до порту

Місце призначення — порт Ґлазґо».
— Капітан Ґрант! — вигукнув Гленарван. — Чи це часом не той відчайдух-шотландець, що мріяв заснувати Нову Шотландію на одному з безлюдних островів у Тихому океані?
— Авжеж, 1861 року саме він відчалив із порту Ґлазґо на «Британії», і відтоді про нього не було ні слуху ні прослуху, — підтвердив Джон Манґлс.
— Понад усякі сумніви, це він! — Схвильовано підвівся лорд Гленарван. — «Британія» відпливла від Кальяо 30 травня, а 7 червня, вже за тиждень, зазнала аварії коло берегів Патагонії. Вся історія цієї катастрофи тепер зрозуміла.

— Невже тридцять сьома паралель перетинає Патагонію? — не погодився майор.
— Це легко перевірити, — мовив Джон Манґлс, розгортаючи детальну карту Південної Америки. — Авжеж: тридцять сьома паралель перетинає частину Чилі, яку населяють індіанці-араукани, тягнеться рівнинами північної Патагонії і далі пролягає через простори Атлантичного океану.
— Дуже добре! Тоді ходімо далі. Зверніть увагу: тут ідеться не про острів, а про континент. Яка ж доля спіткала цих нещасних? Про неї нам говорять лише три вцілілі літери «пол…» Здається, вони потрапили в полон, але до кого? Можливо, зможемо відповісти й на це питання. Це «

контин… пол… жорсто… інд… кинут. …овго… ° 11´ шир…» Спробуймо одне по одному відтворити неповні слова. Либонь, ідеться про трищоглове судно, чию назву ми дізналися, коли зіставили англійський і французький документи: «Британія». З наступних двох слів — «…гонія» і «південний» — зрозуміле тільки друге.
— Напевне, корабельна аварія сталася десь у Південній півкулі, — припустив Джон Манґлс.
— Імовірно, так, — погодився з ним лорд Гленарван. — Ці троє бідолашних дістались якогось узбережжя. А от якого й де? Це загадка.
— Жорстокий! — вигукнув раптом Джон Манґлс. — Маємо переклад пошкодженого німецького

Акула несамовито тіпалася, била своїм дужим хвостом, та її швидко приборкали.

Джон Манґлс не помилився — це таки була риба-молот — кровожерлива хижачка.
Усі, хто був на борту «Дункана», напружено стежили за акулою. Описавши півколо, вона наблизилася до наживки, знову перевернулася догори черевом, і шматок сала вмить безслідно зник у її пащеці, а сама вона опинилася на гаку. Матроси поспішно заходилися витягувати здобич за допомогою блоків, прикріплених до нижньої реї грот-щогли. Акула несамовито тіпалася, била своїм дужим хвостом, та її швидко приборкали. Вже за хвилину хижачку підняли над водою й опустили на палубу. Один із матросів обережно підійшов

частину яхти.
— Що це за страховисько?! — спитав лорд капітана.
— Гадаю, сер, це величезна акула, — відповів Джон Манґлс.
— Акула в наших водах? — не повірив Гленарван.
— Якщо я не помиляюся, перед нами риба-молот, — сказав капітан. — А цю акулу

широтах. Якщо не заперечуєте, сер, ми б із вашого дозволу цю пожадливу рибинку виловили.
Відтак він дав усі необхідні вказівки. А на юті, зацікавлена майбутнім видовищем, тим

1
Рибина-молот
Двадцять шостого липня 1864 року водами Північної протоки близько берегів Шотландії повним ходом летіла чудова яхта під британським прапором. Ця яхта, що мала назву «Дункан», належала лордові Едварду Гленарвану, почесному членові славнозвісного Королівського яхт-клубу. Нове судно тепер поверталося до Ґлазґо після випробування, яке проходило в морі за кілька миль від Клайдської затоки. На борту разом із лордом Гленарваном та його дружиною леді Елен був майор Макнабс, двоюрідний брат власника «Дункана».
На горизонті вже з’явились обриси острова Арран, коли вахтовий матрос

перекладено всіма європейськими мовами. За першим романом один по одному з’явилися справжні шедеври — «Подорож до центру Землі» (1864), «Із Землі на Місяць» (1865), «Діти капітана Ґранта» (1868), «20 тисяч льє під водою» (1869), «Навколо світу за 80 днів» (1872), «Таємничий острів» (1874) та «П’ятнадцятирічний капітан» (1878), які принесли Жулю Верну всесвітню популярність і нарешті заможність.
Аж тепер письменник, який подумки відвідував найвіддаленіші та найекзотичніші країни, зміг дозволити собі справжні подорожі. На перші ж гонорари було придбано яхту «Сен-Мішель» — прообраз «Дункана» в романі «Діти капітана Ґранта», і Жуль Верн вирушив у плавання вздовж берегів Європи та Середземним морем. 1867 року він відвідав Сполучені Штати, причому перетнув Атлантичний океан на славетному «Ґрейт Істерн» — найбільшому з колісних пароплавів, що будь-коли існували. Враження від цієї подорожі ляг­ли в основу роману «Плавучий острів», написаного 1895 року. Мав Жуль Верн і досвід повітроплавця, щоправда, невеликий — його єдиний політ на повітряній кулі тривав усього 24 хвилини.
1871 року він назавжди оселився в Ам’єні та з головою поринув у працю. Протягом сорока років, починаючи з 1862 року, письменник опублікував 65 романів, і брешуть ті лихі язики, які стверджують, що створення нових книг давалося йому