Мости округу Медісон

Якнайкраще про нас сказав сам Роберт: «Ми перестали бути окремими особистостями і разом створили третю істоту». Відтоді ніхто з нас не жив незалежно від тієї істоти. Але їй судилося блукати світом.

Хто здатен на такі почуття до жінки, той сам варт любові.

Хто здатен на такі почуття до жінки, той сам варт любові.

зробився занадто раціональним і люди перестали вірити в магію, хоч мали б.

Гадаю, ми обоє перебуваємо всередині іншої істоти, яку самі створили. Вона зветься ми. Навіть не всередині. Ми і є вона. Ми втратили самих себе і створили щось нове – сплетіння нас обох. Боже, ми ж кохаємо одне одного!

Світ стає дедалі впорядкованішим. Аж занадто впорядкованим для таких, як я. Усе на своєму місці і на все є своє місце. Так, маю визнати, що свої фотокамери я теж тримаю в бездоганному порядку, однак я кажу про щось більше. Правила й приписи, закони та суспільні звичаї. Ієрархії влади, зони впливу, довгострокові плани й бюджети. Наша сила в єдності, корпоративний дух. Світ пом’ятих костюмів та іменних наклейок на портфелях. Але не всі чоловіки однакові. Дехто пристосується до цього нового світу. А дехто – може, невеличка жменька нас – не зможе. Гляньте на ці всі комп’ютери, на цих роботів. Задумайтеся над тим, що вони нам несуть. У колишньому світі ми були потрібні, бо вміли робити те, чого ні інші люди, ні машини не могли. Ми, до речі, й досі швидконогі, сильні, спритні, завзяті та витривалі. Природа наділила нас сміливістю. Ми можемо кидати списи на далеку відстань і змагатися в рукопашних боях. А проте комп’ютери та роботи незабаром пануватимуть над усім. Певна річ, машинами керуватиме людина, однак це вже не вимагатиме від неї ні сміливості, ні сили, ні інших подібних до них рис. Фактично чоловіки пережили епоху своєї корисності. Усе, що тепер треба, – банк сперми для продовження роду, і до того вже йдеться. Жінки кажуть, що більшість чоловіків – нікудишні коханці, тож, коли секс замінять наукою, ніхто цього й не помітить. Ми відмовляємося від природної свободи заради впорядкованості, зводячи нанівець свої почуття. На чільне місце ми поставили корисність, ефективність та інші інтелектуальні виверти. Але зникає свобода – і ковбої пропадають разом з нею, наче гірські леви та сірі вовки. У сьогоднішньому світі майже не лишилося місця для вільних мандрівців. Я один з останніх ковбоїв. Моя праця дає мені сяку-таку особисту свободу, яку тільки можна нині уявити собі. Та я за цим не сумую. Хіба що шкодую трохи. А інакше й бути не може, адже це наш єдиний шанс не знищити одне одного. Я переконаний, що чоловічі гормони – основне джерело негараздів на цій планеті. Одна річ – підкорити вороже плем’я чи окремого воїна, друга – мати на озброєнні ракети, а третя – володіти силою, що дає змогу нищити природу, як ми це й робимо. Рейчел Карсон має рацію. Так само, як Джон Мюїр і Олдо Леопольд. Прокляття сучасності – в надмірі чоловічих гормонів там, де вони можуть заподіяти непоправної шкоди. Я маю на увазі навіть не міжнародні війни чи насильство над природою. Ідеться про звичайну войовничість, яка розділяє нас, і пов’язані з цим проблеми, що їх треба розв’язувати. Ми маємо піднестися над своїми гормонами чи бодай приборкати їх. Гадаю, настав час облишити дитячі забавки

У цьому непевному світі така певність випадає лише раз і ніколи не повторюється, хоч скільки життів ти проживеш.

Аналіз знищує ціле. Є деякі речі, магічні речі, що мають лишатися непорушними. Якщо розглядати їх частинами, то вони зникнуть

Колишні мрії були добрі. Вони не здійснилися, та я радий, що мав їх».

тож він відчув, що ця робота його знецінює. «Ти – те, що сам твориш»