Життя на карту. Київська сищиця

— Руки твої зі сраки ростуть! Не цямкай мені тут, псяча голово! Нечистий мене смикнув зв’язатися з тобою, морда твоя цапина! Дулю з маком від мене матимеш за таку роботу, сучий ти сину, щоб тебе грім побив і качка кóпнула!

Нічим хорошим для репортера це скінчитися не могло.

Міський дім на Контрактовій чи Дворянське зібрання, знаєте, на Хрещатику.

бив фонтан. Обабіч алеї майже впритул одне до одного розкинулися численні кафетерії й кондитерські. За столиками пили чай чеснотливі містяни з тих, кому «Шато де Флер» не подобався лише у вечірній час, коли тут, на думку консерваторів, буйно квітнула розпуста.

«Гранд Шику» на Фундуклеївській та «Салоні» на Пушкінській і ще багато де.

— Дарма. Бо оте ваше далекий називається інакше.

— Як саме?

— Байдужий, — відрізав канцелярист. — Глядіть, проспите смуту всі разом.

Київська Опера сьогодні урочисто закривала свій перший після відновлення роботи театру сезон.

Відчула раптом себе просякнутою чужими запахами. Уявила, як озиратимуться на неї модні київські пані та панни, як водитимуть носами, будуть принюхуватися, пошепки обговорювати… Звісно, так не було, Анна лиш, як зазвичай, накрутила себе.

Загалом тутешня публіка здебільшого не мала звички, можливості, або — того й того разом, митися щодня. Тютюновий дим змішувався з прикрими запахами поту, додавався сюди запах свіжих винних, пивних та горілчаних випарів — частина дам із кавалерами перед ілюзіоном не оминула буфету. Ближче до кінця Анну схопив головний біль.

— Їй-богу, той тип у чомусь замішаний. Вони всі в чомусь замішані. Добре, якщо кримінальне.

— Це — добре? Що ж тоді погано?

— Баламут, заколотник, — мовив канцелярист суворо, багатозначно кивнувши пальцем. — Лізуть у політику, не знаючи броду. Слухають різних язикатих неуків. Молоде-дурне, аби проти влади бунтувати. Найгірші знаєте хто?

— Вбивці? — вирвалося в Гліба, і він тут же виправився: — Бомбісти? Оті, що роблять «пекельні машинки», підривають губернаторів та поліцмейстерів?

— Хлополюби, — лице чиновника зробилося кам’яним, з таким виглядом кат іде до своєї жертви. — Є такі, ставлять хлопів-малоросів окремо від інших. Опановують хлопську мову, якої вже й не по всіх селах почуєш. Вони основи державності руйнують, шановний. І ви як грамотна людина маєте це розуміти.

— То ж політика, — Коваленко відчув, що розмова йде не туди. — Я від неї далекий.

— Дарма. Бо оте ваше далекий називається інакше.

— Як саме?

— Байдужий, — відрізав канцелярист. — Глядіть, проспите смуту всі разом.