Два сини

В одному з найкращих оповідань Марка Вовчка «Два сини» (1861) йдеться про згубний вплив кріпосництва на долю підневільної людини. У формі тужливо-задушевної оповіді матері-вдови про долю своїх синів, яких пан віддав у рекрути й яких занапастила царська солдатчина, зображено одну з типових трагедій селянського життя, велике горе й безнадію самотньої пригніченої злиднями немічної матері. «Два сини» – чи не найдовершеніше оповідання Марка Вовчка щодо виявлення авторського чуття композиції, майстерності оповіді від імені персонажа, чітко окресленого як народний характер. Це оповідання являє собою високий для того часу зразок розкриття засобами народної оповіді внутрішнього світу, «стану душі» матері-страдниці. Воно звучить як глухий трагічний стогін душі замученої важкою недолею людини, як реквієм за загиблими синами й матерями-вдовами, котрі доживають свій вік, звучить так, що «морозиться кров у жилах».