Останній лист від твого коханого

, що в мене є, — щаслива випадковість», —

Навіщо мені вас рятувати? Ви ж казали, що не занадто нещасні.

Він уривчасто дихав. Вона була так близько, їхні погляди зустрілися. Він почувався сп’янілим, його відчуття загострилися, так ніби він намагався підсвідомо запам’ятати кожну часточку її. Він вдихнув аромат її парфумів, це було щось квіткове, орієнтальне.

Не бачить щастя нам ні дня, і в цьому винен тільки я.

Він житиме справжнім життям, а вона, здається, поставила своє на паузу.

Я змінюся заради тебе, люба. Я хочу жити так, щоб ти могла пишатися мною. Якщо нам судилося вдовольнятися лиш кількома хвилинами зустрічей, я хочу, аби кожна мить закарбовувалася у моїй пам’яті яскравими спогадами,

все.

— То це навіть не біографічний нарис, а стаття на замовлення.

— Частина його компанії знаходиться у Конго. Ти ж багато чого знаєш про цю країну.

— Я багато чого знаю про людей, які є власниками шахт у Конго.

— То все не так уже й погано, — промовив Дон, беручи в Ентоні цигарку і запалюючи її.

— Хіба ні?

— Інтерв’ю у цього хлопця потрібно взяти у його літній резиденції на півдні Франції. У Рив’єрі. Тобі сподобається, кілька днів на сонці, кілька лобстерів за рахунок редакції, може, навіть Бріджит Бардо побачиш… Іще подякуєш мені, правду тобі кажу.

— Відправ краще Петерсона, він обожнює такі речі.

— Петерсон займається справою вбивці дітей з Норвіча.

— Тоді Марфетта. Він у захваті від порожніх балачок.

— Марфетта відправили у Гану. Він готує статтю про заворушення в Ашанті.

— Що? Його? — скептично пхикнув Ентоні. — Він не може зробити нормальний репортаж навіть про бійку хлопчаків у телефонній будці. Якого біса його відправили у Гану? Відправ мене назад, Доне, — трохи заспокоївшись, тихо промовив Ентоні.

— Я не можу цього зробити.

— Навіть якщо у мене зірве дах, я стану алкоголіком і потраплю у психушку, я все одно писатиму краще за Мерфетта, і ти це чудово розумієш.

— Знаєш, у чому твоя проблема, О’Харо? Ти не знаєш, наскільки тобі пощастило, — Дон нахилився вперед і понизив голос. — Слухай, припини нервуватися і просто слухай. Коли ти повернувся з Африки, там, нагорі, — показав Дон угору, де знаходився офіс головного редактора, — думали, чи не звільнити тебе взагалі… Вони хвилювалися за тебе, друзяко. Більш того, не знаю, як тобі це вдалося, але ти встиг завести тут чимало друзів, і деякі з них доволі впливові особи, мушу я тобі сказати. Вони взяли до уваги все, що з тобою сталося, але попри це, зберегли твоє місце у редакції і зарплатню. Навіть коли ти був у… ну, ти знаєш де, — знітився Дон.

Ентоні не звернув на

Вона ж п’яна! До того ж вона стара! Скільки їй років? Двадцять сім? Двадцять вісім? Реджі щонайменше на три роки молодший за неї.