uk
Ольга Кобилянська

Царівна. Вибрані твори

Notify me when the book’s added
To read this book, upload an EPUB or FB2 file to Bookmate. How do I upload a book?
  • lydiaalexhas quoted2 years ago
    — Вуєчку, — обізвалася по якійсь хвилині, — в мене настало «полудне». Воно настане і для нашого народу, не правда ж? Я вірю в це, як вірю в силу волі, і я несказанно горда за тих, що ступили на дорогу, котра веде до сього полудня, а удари ворогів чи недолі зносять з усміхом на устах. В їх руках спочиває будучність народу, а їх самих жде безсмертність. Це гарна і горда нагорода.
  • lydiaalexhas quoted2 years ago
    Кожна людина повинна свою силу і красу використати; не мати надармо серця в руках... не так?

    Вона притакнула мовчки головою:

    — Хто не живе вдвійку, той не живе ніколи правдивим життям, — сказала.

    Я не відповіла зараз, аж пізніше спитала:

    — Коли живеться правдивим життям, пані Марко? — і не вижидаючи відповіді, говорила дальше: — Чи тоді, коли багато терпиться? Чи коли багато відчувається? Чи, може, тоді, коли живеться невгамовано після своїх лихих і добрих склонностей? Бо ж серце годиться так тяжко, ох, так тяжко, з розумом, дорога пані!
  • lydiaalexhas quoted2 years ago
    А противно є знов натури, одарені багато, але напоєні наскрізь смутком. Змагають до всього, але не здобувають нічого, їх істота перенята наклоном до терпіння і туги, мов рослина до сонячного тепла. Я власне думала, — говорила я далі, під час коли він уважно слухав, — що ненавиджу цей тон вічної туги так, як ненавиджу, напр., одностайний тужливо-хорий усміх на блідім лиці нашого народу. З самого жалю за минувшиною ми вже ослабли, а жалібна мелодія, що дзвенить у нашій душі і котру ми так добре розуміємо, заколисала всі наші сили до немочі. Чи не так? Ах! — докінчила я гірко. — Це правда, я також донька українсько-руського народу!
  • lydiaalexhas quoted2 years ago
    Нас усіх загалом не шкода! Але коли вже чоловік раз лише живе, так нехай же живе так, як чоловікові годиться.
  • lydiaalexhas quoted2 years ago
    Деколи обзивається в мені голос, що життя винно мені ще багато. Тоді згадую його і розум трачу. Плачу, аж доки не успокоюся. А супокій цей, то ледоватий, тупий сум.
  • lydiaalexhas quoted2 years ago
    Я не думала нічого певного, не мала досі жодного ясного виробленого суду; але я боялася якогось хаосу в будучності, котрий немов відчувала, боялася царювання ще грубшої безогляднішої сили, як досі.
  • lydiaalexhas quoted2 years ago
    їй і так не було багато потрібно, вона була ніжна, мов та паутинка...
  • Оксанаhas quoted2 years ago
    Хто ж буде дома їсти варити, наколи жінка стане до уряду ходити? Хто буде порядкувати, прати, шити? Невже ж мужчина? Ха-ха-ха! Чи ж се не чиста дурниця розводити такі теорії? Я поважаю й шаную вас високо, ласкава пані радникова, однак ви супроти того дівчати не заховуєте достаточно материнського авторитету. Най би моя дитина виступила з такими нісенітницями, я її вже скоро привела б до розуму!
fb2epub
Drag & drop your files (not more than 5 at once)