Межа Фундації

Здавалося, що план Селдона рухається без перешкод і ніщо не зможе завадити побудувати Другу Імперію в запланований час і з мінімумом руйнувань у процесі.

оботи дедалі більше ставали зовні схожими на людей, але за своєю поведінкою безпомильно були роботами, і людиноподібна зовнішність робила їх іще огиднішими. Тому, звичайно, усе це мало закінчитися.
— Чому «звичайно»? — запитав Пелорат, який уважно слухав.
— Це єдиний логічний фінал, хоч і гіркий, — відповів Дом. — Зрештою роботи так розвинулися, що зрозуміли, чому люди обурюються, коли їх позбавляють усього людського заради їхнього ж добра. Із часом роботи були змушені дійти висновку, що людству краще дбати про себе самостійно, хай навіть недбало та неефективно. Тому кажуть, що саме роботи створили Вічність і стали Вічними. Вони визначили Реальність, у якій, на їхню думку, люди будуть у якомога більшій безпеці — самі в Галактиці. Потім, зробивши для нашого захисту те, що могли, і виконавши в найсправжнішому сенсі перший закон робототехніки, роботи за власною домовленістю перестали функціонувати, і відтоді ми людські істоти, які розвиваються, як можуть, але самі.

Ви знаєте, що таке робот?
— Ми дізналися на Сейшеллі, — сухо відповів Тревіз.
— А бачили?
— Ні. Нас запитали про це, і, коли ми відповіли негативно, то нам пояснили.
— Розумію. Річ у тім, що колись людство мало роботів, але нічого доброго із цього не вийшло.
— Нам розповідали.
— Роботам сильно промили мізки так званими трьома законами робототехніки, які походять ще з доісторичних часів. Є кілька версій щодо того, якими могли бути ці три закони. Ортодоксальна версія має таке трактування: перший — робот не може завдати шкоди людині або ж шляхом бездіяльності допустити, щоб людина потрапила в біду; другий — робот мусить виконувати накази людей, але не тоді, коли ці накази суперечать першому законові; третій — робот мусить захищати себе, доки такий захист не суперечить першому чи другому законам. Із часом роботи ставали все розумнішими, універсальнішими й тлумачили ці закони, а надто перший, який переважав усі інші, дедалі ширше, і все більше брали на себе роль захисників людства. Цей захист душив людей і ставав незносним. Роботи були абсолютно добрі. Їхні старання були гуманні й спрямовані на загальне добро, і це чомусь робило їх дедалі нестерпнішими. Кожне вдосконалення роботів лише погіршувало ситуацію. Роботи розвинули телепатичні здібності, але це означало лише те, що вони можуть стежити навіть за людськими думками й людська поведінка стала дедалі більше залежати від їхнього нагляду.

Уявімо, що люди можуть заморозити всю нескінченну кількість усесвітів, за власним бажанням переходити з одного в інший та обирати, який з них має бути «справжнім», — що б не означало це слово тут.
— Я чую вас і можу навіть уявити ідею, яку ви описуєте, — сказав Тревіз, — але не можу змусити себе повірити, що таке могло колись статися.
— І я загалом теж, — відповів Дом. — Ось чому я й кажу, що все це здається казочкою. Хай там як, ця казочка стверджує, що були ті, хто міг вийти за межі часу й оглянути нескінченні пасма потенційної реальності. Цих людей називали Вічними, і коли вони були поза часом, то про них казали, що вони у Вічності. Їхнє завдання полягало в тому, щоб обрати Реальність, яка буде найпридатнішою для людства. Вони постійно вносили зміни — і ця історія є дуже детальною, бо, мушу вам сказати, написано її у формі епопеї непомірної довжини. Зрештою вони виявили (так кажуть) Усесвіт, у якому Земля була єдиною планетою в Галактиці, де можна було знайти складну екосистему, разом з розвитком розумного виду, здатного створити високу технологію. Це, як вони вирішили, саме та ситуація, за якої людство може бути в найбільшій безпеці. Вони заморозили це пасмо подій як Реальність, а тоді припинили свої операції. Тепер ми живемо в Галактиці, що заселена лише людьми, а ще численними рослинами, тваринами та мікроорганізмами, яких вони переносять із собою — добровільно чи через недогляд — від планети до планети і які зазвичай витісняють місцеві форми життя. Десь у тумані ймовірності є інші Реальності, у яких Галактика є домом для багатьох розумних видів, але вони недосяжні. У нашій Реальності ми самі. Від кожної дії та події в нашій Реальності відгалужуються інші гілки, і лише одна з них у кожному окремому випадку є продовженням Реальності

«насильство — це останній притулок некомпетентності»

здається, що розвиток цивілізації — це не що інше, як вправляння в обмеженні приватності