Земля

Доки мені бог сил дасть і доки буду жити, буду робити. Бог сам покличе нас уже, аби ми відпочили. Наша доля — працювати, тому що й відпочинок наш потім без кінця.

але коли ми, як ті чорні воли, гарували від рання до вечора, — бог лиш найліпший свідок, — він сидів у корчмі і пропивав пражину за пражиною та пересипляв найкращу пору днини. Лінивий волошисько! І те, що вона заробляла, заносив він до корчми, а як уже не було що з дому виносити, брався до крадіжки. Коли я його краденого бика не хотів у себе переховати, він став моїм найгіршим ворогом. Затроюе мені мою дитину та пхає її на ту дор

На неї можна було й дванадцять міхів усадити — се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом.

Та, мабуть, мила їй ота широка просторінь.

Нічого — крім білого простору, що розливається далеко, як лиш око засягне. А там уже небес дотикається і никне.

Жінка призначена чоловікові, як смерть від бога

уриваний сміх, виривав його з усякого надумування й поривав із собою, а слова її все підходили йому під його душевний лад.

Мабуть, ні одна дівчина на світі не вміла так любити, як вона! В її обіймах він неначе змінився. Своїми великими червоними устами пила з нього всю енергію і силу; пила його, коли лиш гляділа на нього своїми очима. І під тими поглядами, що або сміялися, або іскрами обсипували його, — м'як, ослабав і тратив усяку волю. Її сміх, голосний, короткий, ури

Жінка призначена чоловікові, як смерть від бога.

Еs Ііеgt um uns herum

gar mancher Abgrund, den das

Schicksal grub, doch hier in

unserem Herzen ist der tiefste