Маленький принц

А як ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце..

Коли ти даєш себе приручити,
потім доводиться й плакати.

Люди вічно невдоволені там, де живуть,

У пустелі все-таки
самотньо...
— Серед людей також самотньо,

Адже для чваньків усі люди — то їхні шанувальники.

— Знаєш, чому гарна пустеля? — спитав маленький принц.— Десь у ній ховаються джерела.

Ти для мене поки що лише маленький хлопчик, достоту такий, як сто тисяч інших. I ти мені не потрібний. I я тобі теж не потрібний. Я для тебе всього тільки лис, достоту, як сто тисяч інших лисів. Та як ти мене приручиш, ми станемо потрібні одне одному. Ти будеш для мене єдиний на цілім світі. I я буду для тебе єдиний на цілім світі..

назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив. Ти відповідаєш за свою троянду.

Ось моя таємниця. Вона дуже проста: лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима

Ви нітрохи не схожі на мою троянду,— мовив він їм. — Ви ще ніщо. Ніхто вас не приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як раніше був мій лис. Він нічим не різнився від ста тисяч інших лисів. Але я з ним заприятелював, і нині він — єдиний в усьому світі.

Троянди дуже зніяковіли.

— Ви дуже гарні, але порожні,— сказав іще маленький принц.— Задля вас не схочеться померти.